«Вслухайтеся, земле і небо,
У рокіт страждань моїх -
Живу не лише для себе,
Я мушу жити й за них.»
Василь Симоненко
Знову і знову болі,
Так кожен день тепер,
Десь невідомі долі,
Знову спасе сапер.
Хтось ідучи в атаку,
Ступить останній крок…
Вчитель, що ліг в Луганську,
Не проведе урок.
Геть, чужаки – додому!!!
Прийме вас тут земля,
Скільки вас – невідомо,
Суне до нас з кремля?
«Гради» снаряди ложать,
Зорюють нам поля…
Хіба родити зможе,
Ще колись ця земля?
Але полита кров’ю,
Кров’ю батьків, синів,
Виросте ще любов’ю,
Колосом між степів.
Нам же ще жити треба,
Мир берегти в краю,
Щоб було чисте небо
І соловей в гаю.
