3.
-Тьом,ну Тьом,ну йдьом!-кричав мені Клишоногий майже на вухо,хоч знає сволота,що я того не люблю.
-Що я там забув?-невдоволено муркнув я.
-Вкусняшки…Багато різних.Може й вірменок надибаєм,як ти любиш-продовжував Грег свою чорну справу.
-Ну мені тра подумати-затявся я.
-На місці подумаєш,якщо думалку не загубиш-правив своєї Клишоногий.
-Те,що є загубити не можна,чого не скажеш про тебе-резонно зауважив я.
-Це ти про що зараз говорив?-образився Грег…
-Ладно,не зважай, ідем!-попустився я.
Але завбачливо попередив товариша,що якщо вірменок не буде я намну йому боки.
4.
Власне все дійство,чи то пак оргія,як любив я часом казати ,відбувалося у Клишоногого на квартирі,котрий був музикантом у вільний від алкоголю час,тож його знало пів міста,якщо не все…Я маю на увазі перш за все дівчаток-прихильниць його, так би мовити творчості.
Коли ми прийшли на вулиці вже сутеніло.Двері нам відчинила Данка-сестра залізного дроворуба,який мене сюди пртягнув (Грега тобто).
«Заходьте починається»-сказала.
-Ти чув починається?-дибілкувато повторив Грег і безапеляційно заштовхав мене до вітальні(Хоча я б радше пішов на кухню)
У Данки сьогодні було день народження,тож бідаха,мусила терпляче вислуховувати всю ахінею,котру їй несли в цей день.Я також відначився:бовкнув щось про небагатослівність як ключ до мудрості…(Іменнинниця була неговіркою).
Я сяк так відбув урочисту частину і кілька разів поривався відкланятись і піти додому,проте щоразу методично натрапляв на залізну лапу Грега,котра галантно садила мене на місце.
Від нічого робити я почав вивчати обличчя і жести присутніх.
Найбільше мою увагу привернула дівчинка із срібними браслетами на зап*ястях,які мелодично подзвонювали при кожному її русі.
Решту вечора я заворожено слухав цей подзвін і дума що так має звучати моя душа…
5.
-Чуєш,Цой, проведи дівчину додому,будь другом-попросив Грег після того як все закінчилось.-Вона живе з тобою по сусідству,а мені ще треба-допомогти прибрати тут все.
-Ок,-відповів я.-Якщо вона не проти.
-Вона не проти.-почув я вже знайомий голос за спиною.-Але якщо ви почитаєте свої вірші.Грег сказав мені,що ви поет…
-Він тріпло просто –осудливо глипнув я на свого «промоутера».-Язик у нього задовгий.
Ми попрощалися з Данкою,подякували за гостину і вийшли.
6.
Холодна осіння ніч студила тіло,але не душу.Незнайомка мерзлякувато щулилась від зимного вітру,марно намагаючись якось зігрітись ховала руки в кишені пальта.Я на автоматі-взяв куртку накинув їй на плечі.
-Дякую,-ледь чутно сказала вона,і несподівано взяла мене за руку.Її пальці були холодними,мої напрочуд теплими.Я зробив вигляд що так і повинно бути.
-Грег,називав тебе Цоєм чому?-втомившись мовчати спитала вона.
-«Кіно» люблю,-як завжди вичерпно буркнув я.
-А що ще ти любиш? Що ще ти любиш окрім цієї музики?
(О,ми вже на «ти» перейшли.Поганий тон, але хороший знак,-подумав я але промовчав.)
-Я Люблю небо,зорі,і тваринок,але людей не люблю.
-А поезію?-спитала вона.
-І поезію.-згодився я.
-А танці?-не втомлювалась вона.
-Не танцюю.-відповів.
-А коли тобі?
-Коли мені що?
-Коли тобі танцюють?
-Не знаю,ніхто не наважувався.
-Заходь якось до мене ,може я наважусь.-лукаво посміхнулась вона.
-Це мене й лякає.-бовнув я.
-Боїшся ?-запитала,подивившись мені в очі.
-Невимовно-відповів затуливши обличчя руками,на знак трепету і страху.
-Ти як мала дитина,засміялась вона.-І відвела мої долоні від лиця.-Не бійся не вкушу я тебе.
-А дарма.-зауважив я.
-Телепень-образилась вона.
-Моя мама теж так каже.
-Як я її розумію.
За такими нехитрими балачками ми не помітно підійшли до її будинку-до ветхої споруди під номером сім у старому забитому багатоквартирками дворі.
«У древніх сім сакральне число»-подумав я, коли за нею зачинились двері під*їзду.
Чому потойбічно 
?
Бачите, дівчатка-левенятка тут як тут. 
Чекаємо продовження! 
вдячний 
домовились 
