|
Свята вона, Обитель ця,
Пороги ці, мого Дніпра,
І серце з жаром колота,
Коли дивлюся на поля,
Коли вбачаю ті простори,
Дерева літні, сиві гори…
Земля моя, моя земля,
Мені ти рідна і чужа,
Мені ти Мати і розрада,
Мені ти Бог, мені суддя.
Моя ти місячна долино,
Я не покину, бо люблю,
До тебе всім єством я лину,
Як до матері дитина,
Душевні узи не порву.
Злилися мрії з дійсністю в однім потоці,
Іду я пішки твоїм полем, ноги босі,
І вітер грається волоссям,
І запах квітів польових п’янкий,
І пурпуровий захід сонця,
Себто багряний і м’який…
Й уявляю козака,
Воронця свого він не спиня,
Мчить кудись у височінь, за небокрай,
Туди, до неба, у зірок водограй…
А я все хочу наздогнати,
Про Україну розпитати,
Якою та колись була...
Покотилася полем луна,
Та до нього, на жаль, не дійшла.
А може, все це скошена трава,
Мана це все, пелена?
Знайти б у тобі, земле моя, душевний спокій,
Щоб він, як сон людський, глибокий,
Мене тихенько колисав,
І шепіт моря пригадав,
І як об берег б’ються хвилі,
І линуть хмари сизокрилі,
І я біжу по ним, щаслива,
Про все на світі забува,
І я біжу по ним, мрійлива,
Назустріч казці і дивам…
ID:
488112
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 25.03.2014 18:13:57
© дата внесення змiн: 26.03.2014 15:32:10
автор: Ежен
Вкажіть причину вашої скарги
|
