Спускаються думки в глибини пам’яті
І дріб’язки безцінні дістають…
Ось я мала. На річці. Де купальня
І де корови смачно воду п’ють.
В усьому стаді наша Козька старшою.
Яскрава, як розлущений каштан.
Характер в неї гордий, аж монарший.
Йде на чолі, за нею – череда.
А молоко! –
Не голуба водичка.
Відстоїться – пів глечика вершків!
Від Козьки ждали років сім телички,
Але вона приводила бичків…
А онде Марта тітчина розграфлена
Великими латками на боках.
Здається, можна вчити географію
По тих її рябих материках…
Цей спомин щемом, як льодком,
прихвачений,
Та в почуття він сяєва налив.
А слів нема.
Вони або вже втрачені,
Або таких і досі не знайшли.
