Країно мрій святих моя!
В журбі давно вже ходжу я,
Бо прагну щирого зізнання,
А не зіркового змагання...
Вечірній час не тішить, ні,
Скидаю сум свій у вині
І стріли вже давно зламались...
Надії лиш одні зостались,
Що справжня Ліра й певний хист
Чорнилами захоплять лист
І сповідь чиcтотою думки
Переживе старання гумки
У мудрість вишуканих літ,
Привіт, Народе мій, привіт!
...
Слова, печаллю оповиті,
Чи мають право в світі жити?
А жар розстріляних сердець
Палає й зводить нанівець
Усі папери і печатки...
Бо хлопці ті й не мали гадки
Про кулуари і підвали,
А просто йшли і помирали
Від куль паскудних яничар...
Можливо, в спину то «удар»?
Чи совість - вже не «батьківщина»?
«свобода», ти ж моя дитина!?.
Налий-но знову... За братів...
Нове збіговисько катів
Сьогодні в Харкові... Ти чуєш?
Чи заспокоївся й мандруєш
У нереальний чудо-світ,
Де не стікає з лоба піт
А прокурори - любі браття?..
Агов, запалюй-но багаття,
До перемир'я ще далеко,
Гадаю, знову буде спека,
Щурі так справно повтікали,
Ще вчора снайпери стріляли
І ми не маєм права, ні!
Топити гнів свій у вині,
А крок за кроком кожну «тушку»
Знайти і випустити юшку,
Щоб знав іуда: правда є
І справедливість теж існує,
А той, що ними ще керує,
Вже доживає свої дні...
О, Господи, пробач мені,
Думки, печаллю оповиті,
Все ж мають право в світі жити,
То жар розстріляних сердець...
Вітьок, прийшов тобі кінець!
...
Пробач, Країно мрій моя!
Давно в журбі знаходжусь я,
Й не прагну щирого зізнання,
Втішаюсь римами навмання,
Ні день ні ніч не тішать, ні,
Такі реалії сумні,
Бо стріли - мов словесні кулі...
Надія є, що не поснули
Бажання жити й певний хист
В чорнилах змалювати лист
У сповідь чиcтотою думки,
Що краща за старанність гумки...
Ось мудрість вишуканих літ,
Привіт, Народе мій, привіт!
22.02.2014
