Вже розбилось останнє каміння тих слів
Об надію непроханих, скошених днів.
З нами тихо не раз сумував листопад.
Десь над морем б'є дзьобиком чайка в набат.
Море-море... Мовчи про вогонь. Охолонь.
Маєм жити. За ґрати - в серцях silent fall.
Як озветься на ймення дитятко-любов,
Провокація крові всміхнеться ізнов.
Не існує нічого простого в житті.
Діаманти вкрай рідко лежать у смітті.
Повернутись до Бога? Вже скоро зима...
Є багато питань. Виправдання нема.
