РОЗДІЛ 3
ЗДІЙСНЕННЯ ДОБРОЧИННОСТІ В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ
Католицької Церкви і Папа як промоутер її вчення, пропонує не так технічні рішення розв’язку економічних проблем, як із позиції вищих істин дає базові орієнтири для належного розвитку економіки та формування справедливого суспільного ладу . Основною думкою Папи є те, що справедливе життя суспільства вимагає соціального милосердя у різноманітних формах та усіх царинах суспільного життя.
Папа Бенедикт XVI у своїх енцикліках пише про універсальні проблеми соціальних відносин людства. Але у даному розділі ми розглядатимемо потреби доброчинності згадані Папою, які віднаходять гостру актуальність саме в Україні.
Дослідження яке проводить британська доброчинна організація Charities Aid Foundation показує, що у 2011 році Україна посідає 132 місце в світі за показником активності грошових пожертв та 118 місце за показником допомоги нужденним . Низький рівень жертовності проглядається не лише у сфері приватної доброчинності, а й у відносинах на всіх ланках соціального життя українського суспільства.
Виходячи з папських енциклік, ми розуміємо, що в Україні де помітний поділ на багатих і бідних, розвиток доброчинності як мінімум буде означати зняття соціальної напруги, розбудову активного громадського суспільства та більш справедливий розподіл загальних благ.
3.1. Специфіка доброчинності в Україні
Приватна доброчинність в Україні існує впродовж її всієї історії . Сприятливим ґрунтом для доброчинності було прийняття на території України християнства, а також характерна лагідна, співчутлива ментальністю слов’ян, що зумовлена, не в останню чергу, помірним кліматом, розкішною природою та мирним родом занять .
Доброчинністю в Україні найактивніше займалася інтелігенція. Саме вона відігравала головну роль в розвитку культури, освіти, і соціальних сфер загалом. Завдяки доброчинності були створені умови для розвитку таланту політичних, духовних лідерів України: Тарасу Шевченку, Маркіяну Шашкевичу, Соломії Крушельницькій та багато іншим .
У ХІХ столітті відбувся перехід від звичайної подачі милостині і традиційних пожертв до створення організацій, фондів, закладів, які мали на меті не тільки матеріальну підтримку вразливих верств населення, а й включення їх до повноцінного громадського життя.
На початку ХХ століття в Україні статус найбільшого доброчинного центру мав Київ. У 1913 році тут діяло 86 благодійних організацій та товариств. Коштом підприємців будувалися гімназії, лікарні, притулки, будинки для немічних тощо. В той час за доброчинні кошти був створений Бактеріологічний інститут Товариства боротьби з інфекційними захворюваннями, який відіграв велику роль у захисті населення від епідемій . Специфікою доброчинності в Україні було те, що окрім приватної розповсюджена парафіяльна доброчинність Церков. Багато священиків, єпископів займалися активною благочинністю.
Одним із багатьох доброчинців ХХ століття був греко-католицький Митрополит Андрей Шептицький. Підхід Шептицького до благочинності був щедрий, а поряд з тим виважений і розумний. Неабиякий акцент меценат робив на освіту, науку і культуру, адже це дозволить ставати людям більш самостійними та ініціативними. Митрополит щороку своїм коштом отримував двадцять юнаків та дівчат, допомагаючи їм здобути освіту.
Шептицький розумів важливість все цілого гармонійного розвитку українського народу. В одному із своїх листві писав: «для мене, нема і не може бути ні одної чужої ділянки життя дорученого мені Богом народу, незалежно, чи це буде промислом чи шкільництвом, мистецтвом чи гігієною, купецтвом чи філософією, наукою чи спортом» .
Коли у 1921 році не було приміщення для ізоляції 70-ти дітей інфікованих трахомою Андрей Шептицький облаштував ізолятор у своїй митрополичій палаті .
В час заснування фонду «імені Митрополита Шептицького» для допомоги сиротам Андрей Шептицький, просив змінити його назву. Греко-католицький Митрополит говорив, що тільки безкорисливо творячи добро в ім’я свого ближнього, можна досягнути справжнього щастя для себе, своїх дітей і для всього українського народу. Місія доброчинності викликала закономірну ланцюгову реакцію в усього свідомого українського громадянства .
В 1920-1930-х рр. на Галичині за часів польської окупації серед українців діяв принцип «Свій до свого, по своє!». Люди гуртувалися, щоб протидіяти експансії польського та єврейського капіталу і стимулювали розвиток вітчизняного виробництва, власного бізнесу. У 1939 в Західній Україні було майже 4000 українських кооперативів. Вони фінансували духовні, культурні, а також визвольно-державницькі змагання українців .
У тоталітарному режимі радянського часу хоч і були присутні принципи міжнародної співдружності, але це не сприяло ініціативності та активності громадян.
Сучасна Україна у 90-х роках переживала не найкращі економічні часи. Міжнародні організації зазначають, що і сьогодні не менше ніж 20% населення країни живуть за межею бідності .
Доброчинні кошти в Україні часто використовуються не ефективно . До того ж існує низький рівень довіри українських громадян до діяльності фондів та благочинних організацій .
Дещо покращилася ситуація благочинності у великому бізнесі коли ринок виявився насичений однаковими за якістю товарами. Для споживача стала важливою репутація і бренд фірми. Як наслідок для формування іміджу доброчинні проекти красномовно почали доповнювати маркетинг і PR діяльності будь-якого підприємства . Але загальна політична ситуація характеризувалася відсутністю доброї волі влади прислужитися загальному благу
По сьогодні культура доброчинності в Україні залишається нерозвиненою. За підсумками результатів експертного опитування «Благодійність в Україні 2011» існують такі причини непопулярності доброчинності у нашій державі як: слабо розвиненість економіки та фінансової системи, моральна криза у суспільстві, корумпованість державного апарату, недосконалість існуючої вітчизняної законодавчої та нормативної бази, недотримання законодавства, високі податкові пільги у при здійсненні благодійної діяльності, проблема оподаткування отриманої допомоги, відсутність довіри з боку суспільства до діяльності благодійних організацій, соціальна пасивність та інертність громадян України та українського бізнесу, низька соціальна активність суспільства, непрозорість та закритість для суспільства діяльності благодійних організацій, непрофесійність та неефективність діяльності благодійних організацій, недостатньо сформований інформаційний простір потреби благочинності .
3.2. Застосування постулатів енциклік в Україні
Зріст доброчинності в українському суспільстві означатиме інтегральний розвитку громадського суспільства і конкретної особи зокрема. Для цього є важливим не лише усвідомити суть доброчинності, а й перейняти досвід ефективного її здійснення.
Зважаючи на досвід ефективної приватної доброчинності розвинених країн, найкраще вкладати ресурси у системне вирішення проблем. В Україні існує особлива необхідність створення та розвиток інституцій, які б привертали увагу людей до потребуючих . Окрім створення фундацій, ліг, необхідно організовувати навчання по управлінню неприбутковими організаціями, курси ефективного залучення благочинних коштів. Необхідно формувати культуру корпоративної доброчинності на підприємствах .
Окрім збільшення кількості благочинних організацій та фондів необхідно покращити рівень співпраці від якої прямо залежатиме ефективність. Для успішної благочинності потрібне партнерство між представниками різних секторів: держави, бізнесу та громадських організацій . В умовах нашої держави потрібна комунікація доброчинця із соціальними службами та іншими інституціями . Ефективною може бути співпраця із місцевою парафією, якій переважно відомо хто потребує допомоги найбільше.
Необхідно прийняти закони, які б сприяли приватній доброчинності. Реформування та дотримання законодавства яке б дало більше можливостей для економічної ініціативності кожного громадянина. Наприклад закон про передбачення пільг для доброчинця, чи закон про дозвіл на формування ендаументу - стабільного банківського рахунку депозитні відсотки з якого спрямовуються виключно на доброчинність .
Коли немає коштів на доброчинність в таких умовах є доцільним жертвувати своїм часом та вмінням, шляхом участі у волонтерській діяльності . Хорошою практикою є коли фахівець певної галузі з доброчинною метою надає безкоштовні послуги .
Із рекомендацій Папи випливає, що займатися доброчинністю є просто. Інколи доброю справою є позбутися старої речі віддаючи її тому кому вона потрібна . Доброчинність без грошей застосовують коли домовляються із фармацевтичною компанією про виготовлення надлишкової кількості антибіотиків, які будуть спрямовані потребуючим . Різноманітну творчість і фантазію можна проявити при збірці коштів на доброчинність. Доброчинністю може бути порада, надана інформація чи приділена увага.
Майбутнє посткомуністичних країн Східної Європи залежатиме від рівня їх демократизації . Понтифік закликає ці країни перепланувати свій шлях розвитку. Нажаль в Україні надалі «політика відбирає ресурси в економіки і культури, а ідеологія обмежує свободу» .
«Після падіння економічних і політичних систем у комуністичних країнах Східної Європи і розпаду так званих «протилежних блоків» треба було цілісно осмислити розвиток цих країн. Про це просив Іван Павло II, який у 1987 році вказав на існування цих «блоків» як на одну з головних причин відставання державного розвитку, оскільки політика відбирала ресурси в економіки і культури, а ідеологія обмежувала свободу. У 1991 році, після подій 1989 року, він просив, щоб розпад «блоків» супроводжувався глобальним перепроектуванням розвитку не тільки в цих країнах, а й на Заході, а також у частинах світу, що розвиваються. Це було зроблена тільки частково, і, як і раніше залишається очевидним обов’язком, який потрібно виконати, можливо вибираючи відповідні альтернативи подолання актуальних економічних проблем» .
Основою справжнього економічного розвиток є взаємодовіра, єдність навколо вищих цінностей. Інтегральний розвиток країни відбувається із розбудовою громадського суспільства, братерства українського народу. Більше того, для демократичного перетворення державі потрібна участь її громадського суспільства у міжнародній політиці .
«Причини відсталості в розвитку не є в першу чергу матеріального характеру. А перш за все – у волі, яка часто занедбає обов’язок солідарності. По друге – в думці, яка не завжди вміє скерувати бажання. Тому в прагненні до розвитку потрібні вдумливі люди, здатні до глибокої рефлексії, готові посвятити себе пошукові нового гуманізму, завдяки якому сучасна людина могла б знайти себе саму. Але це ще не все. Відсталість у розвитку має ще важливішу причину ніж брак в мисленні: то брак братерства між людьми і між народами. Чи люди власними силами можуть досягти цього братерства? Суспільство, що раз більш глобалізоване, робить нас ближніми, але не робить нас братами. Розум самотужки спроможний зрозуміти рівність між людьми і встановити громадянське співжиття між ними, але не здатний встановити братерства. Братерство починається у трансцендентному покликанні Бога Отця, який перший нас полюби, навчав нас через свого Сина, чим є та братня любов» .
В основі інтегрального розвитку особистості та суспільства загалом лежить солідарність та субсидіарність. «Солідарність це коли всі почуваються за всіх» . Субсидіарність - «допомога людині через автономію опосередкованих об’єднань» .
Формування громадського суспільства є основою створення умов для доброчинності. Папа запевняє, що навіть при надходженні великих інвестицій, не обійтися без принципів солідарності та субсидіарності, що визначає активність громади на місцях.
«субсидіарність повинна бути тісно переплетена із солідарністю і навпаки, оскільки субсидіарність без солідарності приводить до суспільного партикуляризму, так само солідарність без субсидіарності приводить до такої соціальної системи, яка принижує нужденних. Це потрібно мати на увазі також тоді, коли залучаємося до міжнародної допомоги і розвитку. Така допомога, незалежно від наміру донорів, може інколи загнати якийсь народ у стан залежності або навіть створювати ситуації локального домінування і здирництва в країні. Справжня економічна допомога не повинна мати іншої прихованої мети. Вона повинна стосуватися не тільки урядів зацікавлених країн, але також локальних суб’єктів господарювання, активістів громадського суспільства, задіяних у справи культури, включно з помісними церквами. Програми допомоги повинні у щораз більшій мірі нести на собі ознаки програм, доповнених низовою участю. Адже правдою є те, що найбільш цінним багатством, яким володіє країна-акцептор допомоги з розвитку, є людський ресурс: це – справжній капітал, який потрібно примножувати, щоб забезпечити найбіднішим країнам справді незалежне майбутнє» .
Подолання авторитарних та тоталітарних систем передбачає більшу довіру держави до своїх громадян. Така довіра сприяє вираженню внутрішньої конституції людини, яка насправді завжди спрямована до добра і завжди готова дати щось іншим. Активність громадян на місцях дозволить розбудити приспану енергію людського ресурсу та сприяти гармонійному розвитку людини .
Для суспільства важливо усвідомити, що людина сама собі не є законом. Оскільки саме обов’язки визначають права, то розуміння обов’язку мобілізує значно краще ніж усвідомлення своїх прав . Зрозуміти, що справжній розвиток не можливий без життя за морально етичними принципами, поваги до закону та сумлінне його виконання.
Щоб зростала довіра громадян до уряду необхідно зробити так, щоб функціонування державних органів влади, суддів, міліції, прокуратури, лікарень стало більш професійним та моральним. Вклад у покращення їхньої сумлінної діяльності буде ефективною доброчинністю, що сприятиме інтегральному розвитку людини та суспільства в цілому. Особливу увагу потрібно приділити судам, оскілки несправедливість засуду породжує страх, а безкарність призводять до повторних правопорушень. У цьому ключі Папа закликає до покращення інфраструктури та сільського господарства.
Із слів Папи випливає, що доброчинність українського уряду мала би полягати у пріоритеті забезпеченні робочих місць для своїх громадян.
«прагнути – як пріоритетної мети – доступу всіх до роботи і її збереження. Тверезо розглянувши, побачимо, що домагається цього й «економічна логіка». Системне поглиблення нерівності між суспільними групами в одній країні та в різних країнах, тобто масове зростання бідності у відносному сенсі не тільки викликає нівечення суспільних зв’язків, і тому наражає на ризик демократію, але має також негативний вплив в економічній сфері через прогресуючу ерозію «суспільного капіталу», тобто всього комплексу співвідношення довіри, вірогідності та пошани правил, необхідних у кожному громадянському співжитті» .
Соціальна нерівність діє згубно на економіку, руйнує добробут, позбавляє можливості розвитку. В цьому ключі Понтифік засуджує скорочення соціального фінансування .
Важливим є захист українських мігрантів за кордоном. Перед українським урядом стоїть важлива робота налагодження співпраці з країнами, де перебувають наші мігранти. Україна сама повинна продемонструвати опіку про людей які з тих чи інших причин приїхали жити сюди . Від захисту гідності людини залежатиме моральний та демократичний ріст українського суспільства.
Однією із найбільших проблем є те, що при «інвестиційному голоді» в державі український капітал вивозиться з країни. Папа Бенедикт XVI пише, що ще «Павло VI акцентував на серйозній оцінці шкоди, якої може заподіяти власному народові переведення за кордон капіталу виключно задля особистої вигоди» . В період лібералізації ринку капіталів ментальність багатьох українських бізнесменів схилилася до думки, що інвестування є не людським і етичним, а тільки технічним фактором. Необхідне прийняття більш справедливих законів, які б передбачали повернення українських коштів в Україну, адже «задля справедливості потрібно брати до уваги умови виникнення цього капіталу, а також шкоду для осіб, яка буде завдана, якщо його не інвестувати там, де він був створений» .
Українським громадянам потрібен позитивний погляд на майбутнє. Економічна криза може стати можливістю для нашого суспільного об’єднання в економічному ринку:
«Саме в ці часи, які ми зараз переживаємо, коли наша купівельна спроможність може спадати, а це нас підштовхує до більш помірного споживання, потрібно в сфері закупівлі обрати інші методи, наприклад, форму кооперації покупців, як от товариства споживачів, які функціонують ще з XIX століття» .
Доброчинну роль виконують довгострокові інвестиції, які хоч і не приносять швидкого прибутку, несуть велику корись для загального блага. В Україні прагнення швидкого прибутку, нівелює впровадження модернізації. Інвестиції коротких та над коротких термінів не сприяють застосуванню економних технологій . Проблема впровадження енергозберігаючих технологій ускладнюється через втрату високотехнологічного виробництва у багатьох напрямах фундаментальних досліджень та зменшення кількості українських науковців що переїхали за кордон . Ситуація вимагає сумлінної праці на перспективу у всіх галузях суспільного функціонування.
Для розвитку людського гуманізму буде замало вкладати у гуманітарну освіту. Потрібне успішне функціонування церков та релігійних громад, які вбачають у людині образ та подобу Божу. Аби не втратити з поля зору людину як найвищу цінність створену на образ і подобу Божу – християнська релігія повинна культивуватися у публічній сфері. Папа передбачаючи наслідки глобалізації застерігає народи що розвиваються від релятивістських поглядів та гедонізму. Понтифік закликає зберегти сімейні цінності та зберегти свою відкритість до життя. Етика особи формує етику суспільства . Тому для формування доброчинної свідомості у суспільстві потрібне внутрішнє перетворення кожного її члена. Економіка повинна працювати з перспективи вічного життя .
Україна незважаючи на свою слаборозвинену економіку може у міру своїх можливостей жертвувати біднішим за себе. Окрім того що це буде хорошим прикладом, такий жест доброї волі дасть можливість відвернути занадто егоїстичний погляд на власні проблеми стаючи більш солідарним з іншими. До того ж допомога іншим укріплює відчуття спроможності та самоповаги, дає наснаги працювати краще.
ВИСНОВКИ
Християнська доброчинність це вчинок милосердя, любов у дії. Це спів страждання із потребуючим, бажання бути з ним та посприяти його цілісному розвитку. Християнська доброчинність виявляє турботливість, несе для іншого Ісуса Христа, який позбавляє від найстрашнішої бідності – онтологічної самотності.
Створення справедливого соціального ладу процес не механічний. Справедливості не можливо досягти лише інституційним шляхом. Справедливий розподіл потребує щоразу нового прояву свободи. Існування Царства Небесного на землі завжди буде залежати від рішучого рішення пожертвувати, здійснити доброчинність.
Нинішні економічні кризи пов’язані з відставанням розвитку духовності. Без морально-етичних принципів, технологічний та економічний прогрес іде тільки на шкоду особистості та суспільству.
Християнська доброчинність вкрай необхідна у всіх сферах людського життя. Лише доброчинність будучи більшою за справедливість здатна цієї справедливості досягти.
Християнська доброчинність є раціональною доброчинністю. Розумний, спланований підхід дає змогу доброчинності бути ефективнішою і відповідно зробити більше добра.
Чесна економіка, наділена стабільністю та довірою, в результаті є більш прибутковою. В силу природи речі, розвиток бідних країн є вигідним в першу чергу для багатих.
Для розвитку доброчинності в Україні вкрай необхідне формування громадського суспільства. Братерство повинно змінити ментальність, яка б передбачала розуміння, того що інтегральний розвиток людини не можливий без жертовної праці для загального блага. Засади солідарності та субсидіарності допоможуть розбудити внутрішні енергії суспільства приспані в тоталітарний комуністичний час.
Людина не засіб, а ціль економічної діяльності. Пріоритетом у доброчинності має бути довгостроковий вклад у розвиток людини, а не прагнення до швидкого збагачення.
Корисним для України було б здійснити доброчинну допомогу африканським країнам для порятунку людей від голоду. Це допоможе українському суспільству вийти із егоїстичного замикання на своїх проблемах.
Список використаної літератури:
Джерела:
1. Безпалько О. Благодійні інституції України: сучасний стан та перспективи розвитку (за результатами соціологічного дослідження). Київ. 2008.
2. Венедикт ΧVI. DEUS CARITAS EST. Бог є любов. Енцикліка Вселенського Архиєрея Венедикта ΧVI. 25 грудня 2005 р. / перекл. Курдина З. Львів. 2008.
3. Венедикт ΧVI. CARITAS IN VERITATE. Любов у правді. Енцикліка Вселенського Архиєрея Венедикта ΧVI, про інтегральний людський розвиток у любові та правді. 29 червня 2009 року. / перекл. Дверницький О. Львів. 2010.
4. Венедикт ΧVI. SPE SALVI. Спасенні надією. Енцикліка Вселенського Архиєрея Венедикта ΧVI. 30 листопада 2007 року. / перекл. Дверницький О. Львів. 2008.
5. Венедикт XVI. Verbum Domini. Слово Господнє. Післясинодальне апостольське повчання. Львів. 2011.
6. Іван Павло II DIVES IN MISERIKORDIA. Бог багатий милосердям. Енцикліка Вселенського Архиєрея Івана Павла II, 30 листопада 1980 р. Львів 2008.
7. Іван-Павло II. LABOREN EXERCENS. З праці своєї. Львів. 2008.
8. Иоан XXIII. MATER ET MAGISTRA. Мать и наставница. Москва.1962.
9. Інститут управління неприбутковими організаціями. Історія філантропії в Україні. Львів 2005.
10. Котлер Ф. Корпоративна соціальна відповідальність. як зробити якомога більше добра для вашої компанії та суспільства / Переклад з анг. Яринич. О. Київ. 2005.
11. Компендіум соціальної доктрини Церкви. Ватикан 29 липня 2004. / перекл. Живиця О. Київ 2008.
12. Костюк П. Соціальна доктрина Церкви. Короткий нарис. Джерела, енцикліки, основні поняття. Льєж. 1996.
13. Рацінгер Й. Бог і світ: Таїнства християнської віри. Розмова Петера Зевальда з Йосифом Рацінгером / пер. З нім. Лозинської. Н. Жовква. 2009.
14. Рацінгер Й. Цінності в часи перемін. Долання майбутніх викликів. Львів. 2006.
15. Мать Тереза. «Нет більше той любви…». Москва. 2001.
16. Туркин С. Как выгодно быть добрым: сделай свой бизнес социально ответственным. Москва. 2007.
17. Тулюк-Кульчицький. Д. Суспільне питання в науці Католицької Церкви. Мюнхен. 1963.
18. Balthasar Hans Urs von. Wiarygodna jest tylko milość. Krakow. 1997.
19. Benedict XVI. Give yourself to Christ: first homilies of Benedict XVI. New York. 2008.
20. Kaiser Blair R. A church in search of itself: Benedict XVI and the battle for the future. New York. 2007.
21. Russo. G. La speranza: attesa di un eterno già donato. Commento all\'Enciclica \"Spe salvi\" di Benedetto XVI. Roma. 2008.
Допоміжна література:
Статті:
22. Воссе А. Четвертий світ, народ найубогіших усіх континентів, шлях єдності для всіх людей // Соціальна доктрина Церкви (Збірник статей). Львів. 1998.
23. Кантеров. И. Между Богом и мамоной: религиозные объединения перед лицом финансово-экономического кризиса // Философия и общество. Выпуск №4. Москва. 2010.
24. Марані. Д. Вступ // Соціальна доктрина Церкви. Збірка статей. Львів. 1998.
25. Мацібох. О. In-kind giving програма: ефективна благодійність без грошей. // Благодійність бізнесу: корисно для себе – ефективно для інших. Київ. 2009.
26. Шефталович. А. Предисловие. // Энциклики его святейшества Папы Римського 1891, 1981, 1991. Киев. 1993.
27. Amato A. O Encyklice «Deus caritas est» // L’Osservatore Romano 8. 2006.
28. Beito. T. Fraternal Societies As an Alternative to the Welfare State // Transforming Welfare The revival of American Charity. New York. 1997.
29. Blaszczyk. E. To co przerasta życie // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
30. Brambilla. G. Lo sviluppo integrale dei popoli come questione antropologica. // Carità Globale. Commento alla «Caritas in veritate». Con il testo integrale dell’enciclica di Benedetto XVI. Roma. 2009.
31. Brest P. Money Well Spent: A Strategic Guide to Smart Philanthropy // Transforming Welfare The revival of American Charity. New York. 2008.
32. Bryll. E. Miłosierdzie a logika sprawiedliwości. // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
33. Campiglio. L. Verso un’economia globalmente responsabile. // Carità Globale. Commento alla «Caritas in veritate». Con il testo integrale dell’enciclica di Benedetto XVI. Roma. 2009.
34. Chmielewską. M. Z poczucia braterstwa w Chrystusie // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
35. Glenn C. Loury Value and Judgements: Creating Social Incentives for Good Behavior // Transforming Welfar. The revival of American Charity. New York. 1997.
36. Gertrude Himmelfarb. True Charity: Lessons from Victorian England // Transforming Welfare The revival of American Charity. New York. 1997.
37. Jan Paweł II. Brat naszego Boga // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
38. Jan Paweł II. ENCYKLIKA. Dives in misericordia // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
39. Lorenc. M. Do każdego Pan Bóg dociera inaczej // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
40. Olaski M. Effective Compassion: Seven Principles from a Century Ago // Transforming Welfare The revival of American Charity. New York. 1997.
41. Salij. J. Szczególna potega milosci // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
42. Roberto A. Sirico Restoring Charity: Ethical Principles for a New Welfare Policy // Transforming Welfare. The revival of American Charity. 1997.
43. Stawrowski. Z. Dwa wymiary milosierdzia // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
44. Toso. M. Una nuova etica per la globalizzazione e i mercati. // Carità Globale. Commento alla «Caritas in veritate». Con il testo integrale dell’enciclica di Benedetto XVI. Roma. 2009.
45. Viola F. Non c’è carità senza giustizia, non c’è giustizia senza carità // Carità Globale. Commento alla «Caritas in veritate». Con il testo integrale dell’enciclica di Benedetto XVI. Roma. 2009.
46. Zajac. M. Osobiste wezwanie // Świetlisty szlak. Warszawa. 2010.
47. Zamagni. V. Come rendere lo sviluppo davvero sostenibile? // Carità Globale. Commento alla «Caritas in veritate» Con il testo integrale dell’enciclica di Benedetto XVI. Roma. 2009.
Словники та енциклопедії:
48. Леон-Дюфур К. Словник біблійного богослов’я / перекл. з другого французького видання. Рим 1992. Львів. 1996.
49. Рагнер К., Форгрімлер Г. Короткий теологічний словник /перекл. з німецької о.д-р. О. Аврааменко. Львів. 1996.
50. Релігійний словник. / за ред. А. Колодного і Б. Лобовика. Київ. 1996.
51. Словник Історія філософії. / за ред. В. І. Ярошовця. Київ. 2006.
ID:
474781
Рубрика: Інше
дата надходження: 24.01.2014 22:44:05
© дата внесення змiн: 24.01.2014 22:44:05
автор: Андрій Дацків
Вкажіть причину вашої скарги
|
