|
ІІІ.
Вересень видався таким же спекотним, як і літні місяці. Щовечора з гарнізону на море виїжджав автомобіль з високими бортами, який використовували для перевезення людей. Всі любителі покупатися в Каспії могли задовольнити своє бажання.
Позаду автомобіля відразу з виникав кортеж із мотоциклів, велосипедів та легкових машин. Сільська хлопчики-підлітки та азербайджанська молодь, наче тільки і очікували, коли на море виїжджатиме гарнізонна вантажівка. Дівчатка-азербайджанки, як і їх матері, на морськім узбережжі були рідкістю. Іноді місцеві прапорщики виїздили разом зі своїми домочадцями, тоді вони купалися десь осторонь в ситцевих халатиках або в нічних сорочках. Але гаряча кавказька кров і юнацькі гормони бажали більш відвертих видовищ, тому джигіти залюбки крутилися в натовпах дівчат в різнокольорових купальниках, чемно обходячись з ними під час спілкування. Про що потім вони розповідали у своєму оточенні, можна було тільки здогадуватися.
Альбіні більше подобалися ранкові купання, та така нагода випадала лише в неділю. Зранку на поверхні моря панував штиль і вода була чиста-чиста. Щоправда ступні ніг після відвідування морського берега завжди залишалися вимазаними мазутом, та з цим нічого не вдієш. Багато нафтових промислів розташовувалися безпосередньо на морських платформах, то ж невеликі забруднення після нічних штормів перетворювалися на згустки та викидалися хвилями на берег.
Плавати в безвітряну погоду – це сама насолода. До кам’яної скелі, що височіла у воді далеченько від берега, у післяобідню пору, коли поверхня моря вже рябіла хвилями, Альбіна плавала, штовхаючи перед собою для підстраховки надувний гумовий матрац. Зранку ж спокійно допливала до скелі, відпочивала разом з Сергієм на камінні та без зусиль знову долала відстань до берега. Неприємністю були зустрічі у воді з рептиліями, які теж рятувалися від спеки в морі. Та згодом всі до цього звикають, і коли над поверхнею води помічали голівку змії, відпливали подалі, або виходили на берег. Гюрза, певно, теж не дуже раділа тим зустрічам і також повертала до берега, щоб десь заховатися від людей. Інколи вона могла прошмигнути прямо між людських тіл, що засмагали на піщаному березі. А якогось разу навіть перелізла через ноги пишнотілої жіночки. Та, зціпивши зуби, щоб не закричати та не ворухнутися, завмерла, доки змія долала перешкоду. Правда, чоловік бідолахи все-таки наздогнав плазуна та, ні за що́, забив до смерті.
На березі Альбіна не раз спостерігала, як місцеві рибалки знявши з крючка улов, кидали його назад у море. З цікавості, запитала, для чого це роблять.
- Та то соми чіпляються… Якщо хочете, я їх вам віддаватиму, ̶ запропонував один із рибалок.
- З задоволенням, це ж хороша риба, - погодилася Альбіна.
Чоловік нічого на те не відповів і до кінця риболовлі набрав для Альбіни чималий пакет сомиків. Вона навіть хотіла розрахуватися з ним грішми, та рибалка навідріз відмовився.
Ввечері він неочікувано приніс Альбіні додому невеликого осетра.
- Ми хабарів не приймаємо, ̶ не зовсім ввічливо і чомусь навіть сердито поспішив заперечити Сергій, що вийшов у коридор, коли Альбіна відкривала двері.
- Це не хабар, це горме́т… тобто повага, ̶ відповів рибалка і звернувся до Альбіни – Спробуйте справжньої риби.
Згодом дізналася від старожилів гарнізону, що мусульмани вживають лише ту рибу, що плаває під поверхнею води, а донну, таку як сом та камбала, ніхто не їсть, бо вважають її не чистою.
Альбіна здивувалася:
- Овва! А дехто із слов’ян, чомусь впевнені в своїй перевазі над мусульманським населенням, та все ж з апетитом вживають те, чим, як виявляється, азербайджанці навіть своєму котику не дозволять поласувати.
Якось Альбіні довелося стати свідком сутички одного майора зі слюсарем-азербайджанцем, той з якоїсь причини не зміг залишитися після роботи лагодити водовід.
- Звичайно, тобі ж вода ні до чого, звикли в бруді жити! – дорікнув майор.
Чоловік зблід, затиснув руки в кулаки, та намагаючись не показати свого збудження, запитав:
- Товаришу майоре, ось ви, такий грамотний та культурний… як часто лазню відвідуєте? Раз на тиждень? А ми омовіння п’ять раз на день здійснюємо.
Альбіні стало соромно за офіцера, а поведінка слюсаря викликала повагу. Вона зрозуміла, що цей гордий народ нікому не дозволить знущатися над собою.
Далі буде...
ID:
474086
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.01.2014 16:59:46
© дата внесення змiн: 04.02.2014 21:55:09
автор: Галина_Литовченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Бачу, хтось занизив Вам оцінки? Мабуть, це той самий непроханий гість, коментар якого Ви видалили... Не зважайте на ці дурниці. 
Я так розгубилася, певно людина хвора 
