Коли на вулиці темінь, у вікнах запалюється вогонь
І жовті квадрати майорять на всіх будівлях,
Саме тоді, в його серці послаблюється бронь
І він починає радіти, і стрибати по покрівлях.
Сон стає реальністю лише на пів ночі,
Коли місяць байдуже перевертається на живіт.
Саме тоді, я згадую твої такі, справжні очі,
Саме в ту ніч, хтось вибиває той самий біт,
Коли свідомість відключається на пів дороги,
Коли пам'ять стирає моменти немов вірус.
Я за архівую всі думки, що зв’язані з тобою,
Щоб незабути, навіть, коли настане кризис
Середнього чи похилого віку і байдуже,
Чи ти зможеш мене згадати.
Я такий, що і час мені не вказівник,
Коли душа захоче знову тебе покохати.
