Пливли медові за обрій хмари,
Сонце опускалося уже.
Білий пух тополь несло вітрами,
До небесної межі.
На роздоріжжі між дубами,
Подорожній в тінь присів.
Його дорога йти степами,
Та рідний дім завжди в вісні.
Дубів коріння лізло в стежку,
Так глибоко, можливо, в інший світ.
Циган дорожить свою сережку,
Молодший брат обереже від бід.
На роздоріжжі за дубами,
Розкинувся широкий степ;
За яким все живе іще лісами,
Над степом небо - бездонний склеп.
Хтось завжди поруч буде над нами,
Душі буває відділяє буття.
Перекотиполе тікає степами,
Так блукає наше життя.
Серед степів на роздоріжжі,
Виросли два дуби.
Звідки взялись, чиї ж ви?
Зла доле їх не губи.
