Нема думок нових, нема ідей
Немов до скелі ланцюгом прикутий
Згасаю наче Прометей –
Відкинутий, відчужений та забутий.
Згасаю – на спалах всі сили віддавши
Та до безодні стрімко лечу –
Неначе янгол, свої крила зламавши
Люди, я вам вже не шепочу – щосили кричу.
Та чи буду почутий? –
Напевно не знаю.
Переслідуємий орлами та ланцюгами скутий –
Як та іскра, поволі згасаю.
