Трьох синочків вивела іволга-пташина.
Приносила в дзьобику ягоди калини,
Гусениць, комашок для своїх малят,
Щоб зростали й мали силоньку літать.
Часто їх кормила, ніченьки не спала,
Всю любов і силу пташкам віддавала.
Як зросли, набрали силоньки літати,
Вчила їх співати, мов на флейті грати,
Мостити гніздечко високо, в саду,
Пір’я доглядати, добувать їду.
Потім їх на волю мама відпустила,
Жила самотою, важко захворіла.
Стрінула сороку, її попрохала,
Щоб знайшла синочків, все їм розказала.
Десь після обіду усе синки знали,
Та летіть до мами все ж не поспішали.
Іволга з гніздечка сил злетіть не має –
Син Солько співає, мов на флейті грає.
День і два без їжі, без води проводить –
Пір’ячко в порядок син Чистько приводить.
Третій день. Матуся лап вже не здіймає.
Син Жадько нарешті у дім прибуває.
- Що з тобою, мамо? Нащо мене звала?
Бачу, все серйозно. Ти заповіт склала?!
- Не встигла, синочку, нагло захворіла.
Щось не те, напевно, в парку міськім з'їла.
- Добре, сам складу я, підпис лиш черкнеш.
Потім з’їси гусінь і води поп’єш.
Записав на себе все майно, гніздечко.
Не сказала мама сину ні словечка.
Мовчки підписала, ручку опустила.
Богу душу дала, навіть не попила.
Хто матусю рідну доглядать не буде –
Того Бог покине і осудять люди.
Хто її до віку буде шанувати –
Довго буде жити, легко умирати.