Жінка, котра змушувала кожного ранку просинатись мене
з терпкою кавою в одній руці і в другій руці з виноградом
двома ніжками крокуючи не впевнено до дивану
неначе ступаючи на невідомі землі Дунаю
примружуючись від сонця, яке продиралось крізь фіранки
намагаючись поцілувати в солодкі уста.
Жінка, зранку надзвичайно чудова
без макіяжу, з розхристаним волоссям
без впевненості в сьогоднішньому дні
промовляючи до сонця, чи то пак до мене
слова свої невимовно пестливі, з жагучим присмаком на нижній губі
ковтаючи повітря мов риба в воді.
Жінка, шукала тепла на весні
підбираючи найгарячіші слова, присвячуючи їх мені
мов весняне тепло у мені, наче я його у неї забрав
наче я розкидував сніги на її тротуари, якими вона ходила до Мами
наче у внутрішній кишені у мене дві сім-карти з двома номерами
один до Бога, другий до неї
наче на зло, я не хотів набирати до Бога, набираючи тільки до неї
обіцяючи що весна прийде до нас з букетами ромашок і тюльпанів
а в рюкзаку буде мати червоне вино і кримські кораблі набиті травою
потрібно лиш кілька днів зачекати…
Жінка чекає, надіючись на мої слова
Жінка спокійна, наче серце торчка
Жінка чекає, а з нею чекаю і я.
