і просто дотиком, мені так просто,
так ніжно і це дивне в легенях моїх,
наче сонцем залите, в мені надовго,
навіть навічно. засіло. і я виношую вірш.
мені нашіптували вечори
розклади деструктивних
дисбалансів другої душі,
що створена для дисонансів
моєї кулі в легенях. створи
трохи світла. відігріти весну.
я лину, чи плину, забуваю мову...
я бачу тебе і мої коліна
тремтять. я створюю не потрібні
нам з тобою розмови.
де я? я не бачу. вимикають світло
в моїй голові. так тихо
в моїй голові. так темно.
занадто темно в мені.
я хочу мовчати і дивитись на тебе.
я дивлюсь на тебе всі ночі, коли
я поруч. я постійно так хочу чи можу (?),
не відпустити тебе, залишити собі,
щоб мої коліна тремтіли далі,
щоб моя мова не була конструктивною.
щоб не говорити "кохаю",
а бажанням горіти, бо інколи доводиться тліти.
всі такі не потрібні. такі не мої.
я більше не бачу натхнення у болі.
вона роз'їдала в мені рани. чужі,
над-чужі люди себе в них вкладали.
я вкладаюсь тепер без допомоги.
я можу сама вкладатись. викладатись.
я натхнена у четвер і інколи у середу.
приходь до мене пити запашну каву,
на заводі, заздалегідь, добре перемелену,
щоб я мала більше часу тебе спостерігати.
ти засинаєш, а потім
я відкриваю очі.
дивлюсь.
вдивляюсь в обійми.
ти такий милий...
я інколи дуже боюсь
втратити сни
і розуміння.
розуміння вагомості
мого споглядання.
інколи до самого рання,
я просто дивлюсь.
буває вдивляюсь.
немає часу спати,
я закохуюсь
наново. точно.
щоночі.
виключно.
систематично.
лише в тебе.
навічно.
