Думав, мертво у грудях й нема порятунку,
Вже й не вірив у те, що воскресне любов.
Та зненацька відпив невгамовного трунку
Твоїх бісиків моря й зродився немов.
І вдихнув неймовірне повітря безмежне,
Наче хтось замінив усередині кров.
Затавровані сни здобули незалежність,
Все я вільний віднині, осяяний знов.
Своєрідним серпанком обіймеш чарівно,
Що мені тепер біль, я в безодню лечу.
Та не в ту, що ховає у безвість безслідно,
Де не хочеться жити, де сльози течуть.
Думав, серце покрилось льодами навічно
І вже вірив у це, вже дійшов до межі.
Та з’явилася ти серед гамору спішно,
Ставши днем уночі, оживила мерщій.
12:47, 28.10.2012 рік.
Изображение: http://wallpapers-diq.com
Дякую!
Дякую!
Гарно!
