Я так сумую за тобою,
твій голос і мої думки.
Ти снишся часто, загадково:
я відчуваю що і ти.
Усе всередину так рине,
а може звідти: як коли,
Бо відчуваю щось подвійне,
щось не моє від самоти.
Душа пуста, нема любові,
нема тебе і "нас" нема,
Тут пусто, сіро і відколи,
ось так забувся - світ пропав...
Та ти приходиш, жаль, не часто,
щоб залишитися назавжди,
Це сон, на ранок ясно,
я відчуваю: був тут ти.
Тепло іде - хтось забирає із собою,
- лиши мені, бо все мине,
Лиш мить насолодитися тобою,
лиш я, і те пусте.
Давно нема того "наповнюючи змістом",
не зникло десь - пішло.
Кохання наше бродить містом:
усе було, тепер пройшло.
