|
Дім Господній відкриває навстіж великі дерев’яні двері, витончені, вирізьблені узорами умілого і старанного майстра – людини, яка вклала в роботу розум та душу.
Тут немає високих бань з блискучими золото-яскравими куполами, які доторкаються своїми могутніми хрестами до самої небесної висі. Не чути святкового передзвону незабутніх і милих, до болю близьких кожному серцю, українських дзвіниць. Солодкі спогади про рідну землю лоскотять душу, наче легкий трепет крилець жайворонка. Такі приємні згадки, що відривають , мабуть, кожного від дійсності і дарують спокій та благодать. Які назавжди закарбувалися тутешнім прочанам і , мабуть, до останньої хвилини життя будуть поринати у своє минуле про рідне село чи місто.
На іспанській землі, у далекому куточку Європи відроджується духовна Україна. Загартована на холодних морозних вітрах чужоземелля, виснажена на гарячому сонці, немов калина при дорозі. Багряніють її плоди, даючи всім свою велич краси, силу та ліки кожному терпленному. За широкими дверима відкривається духовна скарбниця власних душ і щирих сердець, відкривається істинне обличчя рідної Батьківщини.
То були Небесні Двері, які закривають нас від буденності життя і вводять у світ Спокою та Благодаті. То були Живі Двері, які рятують стурбовані серця, вгамовують виснажливі болі, оживляють зачерствілі душі, впомірковують кволий розум, наділяють незбагненною силою молитви, обдаровують невичерпною чистотою любові, утверджують у мудрості і волі. То були Господні Двері безкінечного добра, гідної найвищої любові, які вмістили незрівнянне милосердя, освітили світлом правди блудних синів. То були Світлі Двері золотої книги вічності. То була неописана велич чистої і, водночас, такої безмежної і неземної любові. То були Двері Милосердя, навстіж відчинені до всіх людей світу, що пригортали кожного християнина та кликали до Його Дому
- Душі Господньої:
Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне.
Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.
Блаженні милостливі, бо помилувані вони будуть.
Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
Блаженні миротворці. Бо вони синами Божими стануть.
Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Мт.5
Безліч поглядів зустрічали і по цей час зустрічають Двері Храму Божого у Мадриді, що по вулиці Принцеси 43, «Nuestra Señora del Bien Suseso», що у перекладі на українську мову означає «Добра Вістка», тобто «Благовість». Сюди приходять християни молитися, розділити душевні болі, бо у кожної людини своя історія. Та не тільки прохання звучить у їхніх молитвах, але й приходять зі щедрими подяками, радісними втіхами, найсокровеннішими пожертвами. У затишне і спокійне серцю святе місце несуть свої вісточки, де немає ні самолюбства, ні гордині, ні заздрості. Тут всі вони рівні перед Божим Обличчям, як малі діти. Стежки ведуть до Оселі, де мешкає Дух Господній.
Минули дні робочого тижня. Наступила Свята довгождана Неділенька. Святково одягнені вичепурені красиві дівчата і різного віку жінки, змужнілі красені-юнаки та поважні чоловіки поспішали до гурту, що гомонів на невеликій площі перед церквою. Хоч діточок було мало, та все ж відчувалася радість та жвавість в оточенні заробітчан. Кожен йшов за своїм покликом – зростати духовно, просити благ чи Божої опіки, здоров́я, допомоги, чи навіть самого спасіння у важких обставинах життя. Адже... то була чужина, далека від дому, сім́ї. Йшли люди й заради цікавості і залишались...
Світле блакитне небо заглядало поміж шумних вулиць та скверів у різнокольорові очі заклопотаних перехожих. Люди спішили на Божу Службу. Голубінь була така чиста, що на мить якось, примружившись очима, здавалось воно падає до ніг.
Люблю це синє небо, бо там не тільки погляд людей, а сліди Бога. Там чистота і недоторканість величі Господньої. Загублюю очі між галактикою небесних сплетінь і бачу неосяжність Божого задуму. Воно насправді таке чисте і дивне, що, здається, наближається до землі, проникає кожному в живу душу, освітлює своєю красою і легко окриляє Небесним Духом. Торкається до кожної частиночки тіла невидима сила теплоти і божественно тулиться до людини, яка шукає Бога. Тепер у ці передлітургійні хвилини, відчуваєш себе, як на іспитах, як на сцені великого залу. То було Світло крізь душу. Маленький спазм стискував горло, від чого, здавалось, бракувало слів. Тук-тук..Тук-тук...Вирувала кров, тривожилось серце, переплітались думки, пропливав непомітно час, що благословляв на Господню Літургію.
Велике просторе приміщення оточують сірі стіни, викладені каменем до половини своєї висоти. Далі, акуратно і вміло покладені одна за одною світло-сірі плити. Стеля вироблена з добротного дерева, вистелена пречудними візерунками талановитого, професійного майстра в стилі католицької церкви. Вгорі, під самою стелею, простягається вузька смужка вікон. Різнокольорове мозаїчне скло із зображенням біблійних та історичних персонажів переливається сяйвом у променях сонця всіма кольорами веселки. Здається, саме звідти долинає ніжний і благальний Небесних Ангелів, що зливається з голосами людей:
«Для спасіння всього світу
Сина дав Отець.
Я вірю, нам поможе,
Здолати темінь зможе.
Лиш прийди ,тебе чекаєм,
Милосердний Боже.»
У лівій стороні церкви знаходиться декілька сповідальниць. Темні лаковані двері з добротного дерева чергувались одні за одними. Почалася сповідь... Усвідомлюєш зразу стан своїх чуттів, що саме звідси починається дорога до Христа. Відкривши своє пригнічене, зболене серце Христові, відчиняєш Двері до самого Отця Небесного, Якого не в силі побачити оком, підвести свій кволий погляд через буденність гріхів. Але Він любить тебе, немов маленьке дитятко, що шукає свого Батька. У кожного з присутніх людей, хто ступив до сповіді, душа переповнена страхом Божим. Але живе глибоко сподівання і віра, що Отець все простить. Бо не прийшов Він у світ карати, але за покаянням християнина. І летять слова – прощення гріхів, щоб не лягли непомітно чорною тінню на долі дітей та онуків, правнуків. Щоб не торкнулася біда зболеної Україноньки. Бо ж і так скільки неправдоньки в світі. Але найбільше болить серце за рідним краєм. А там у парламенті... що говорити... погрузла у болоті нещирості людської та спотвореної неправди сама Правда Божа. Немає її там місця, витіснили, одягнули в іншу одіж, ім’я якої тепер – лукавство, самолюбство, облесливість, зрада, слава, гроші...
Виривається серце з грудей, б’ється, мов пташка об шибку. Які ж слова віднайти до кожного українця, якому небайдужа доля України? Як дальше жити?
- Людоньки добрі! Дорогі, милі, любі українці!
Моліться! Плачте! Обмийте слізьми молитви за Ласку Божу над рідним краєм. Щоб мова українська не пропала, прапор синьо-жовтий не знищили, не спотворили історію героїв, духовність та незалежність України. З цих миттєвостєй складається наша з вами доля, будується майбутнє.
- Милі і щирі друзі, яких знала і не знаю:
Моліться за ворогів наших. Перемоліть на жорнах пробачення та зло за невдячність, заподіяне вам. Знайте, бо тільки чисте серце спроможне збагнути велич та чистоту любові.
- «Возлюбіть один одного» - заповідь Христова. То ж нехай вона прилетить теплою вісточкою до усіх спраглих сердець.
«Отворіться Царські Ворота,
Бо вже приходить Цар Слави,
Вже зачинається жертва пресвята,
Служитель став до відправи.»
Лунає спів церковного хору, зливаються неповторними звуками голоси. Кожен від свого серця у Божому смиренні здійснює дорогу до неба, до Ісуса. Слово за словом підхоплюють пісні-молитви прихожани. Чути голоси своєрідного тембру: баритон, бас. Звучать, мов пташині голоси сопрано, мецо-сопрано, альт, контраальт, тенор. Стає легко, линеш зі співом у єдиний хор. Саме тут в українській церкві, на цьому маленькому клаптику нашої України, вони співають-плачуть свою емігрантську долю. Там далеко на своїй Україні вони залишили родини: стареньких батьків, маленьких діточок, своїх любих чоловіків чи милих дружин. А дехто з них втратив навічно когось із рідних, навіть не попрощавшись, не приїхавши додому, через відсутність документів чи з інших причин. Плачуть серця болем в грудях. Лунає спів, несучи власного христа на чужині. Сьогодні звершилася воля Отця, тому що Божа Любов пригорнула всіх людей до себе.
На випуклій біло-сірій стіні завхрестя височить хрест. До смерті вимучене тіло Ісуса, до болю вистраждані очі Спасителя забрали навіки з собою всі наші турботи і тягар земного життя. Беззахисне розп’яте Тіло і світло Божих Очей пломеніють невичерпною силою Любові і Мудрості за спасіння всього світу.
«За мир з висот і спасіння душ наших, за мир усього світу, за Святий Храм цей, за святішого Архієрея нашого Бенедикта, за блаженнішого патріарха Кир Любомира, за Богом бережений народ наш, за місто, країну, і за тих, що вірою живуть в них, за добре поліття, за врожай плодів земних і часи мирні, за плаваючих, подорожуючих, недужих, страждаючих, полонених і за спасіння їх, щоб визволитися нам від усякої скорботи, гніву та нужди, Господові помолімся. Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю. Господи, помилуй».
В цю мить животворящим хрестом і молитвою освітлюється тьма, розсуваються гори і кришиться лід. Тим ясним світлом і палким вогнем любові є слова спільної молитви. З вірою і надією підносимо вгору серця, до Господа, до Христа, що пребуває навік. «Господь же перебуває повік. Він приготував для суду Престіл Свій. Він буде судити вселенну за правдою, розсудить народи за справедливістю.» Псалтир(Книга хвалінь)(9. 8,9).
Всі молимось за рідну Україну, бо ніколи не зрікалися її. Вона тут, наша ненька, у кожного в душі і серці, і разом молиться, живе, розумнішає, сивіє... Хоча немає серед людей жодного праведного і святого (все створене по Божій волі і хай буде воля Твоя), все ж таки намагається почати з себе. Треба прочистити свою стежину від бур’яну, вийняти свою скалку з ока. Цю чистоту сокрушенних сердець і розуму, ціломудрість помислів і тіла дарує лише Бог віруючим.
- Ісусе, дорогий наш Спасителю! Ніщо так не тішить тебе, як наша присутність у твоєму Храмі.
- О, невидимий Духу Господній, що пребуваєш на Небесах і заповнюєш всі наші клітинки тіла світлом Божої Любові.
- О, Творче Світу, як справедливо Ти з нами чиниш! Як вірно і милосердно Ти дбаєш про своїх обранців, хто у вірі Христовій. Ти даруєш Самого Себе в Таїнстві Сповіді. Ось вони: Марії, Ганни, Ольги, Галини, Любові, Ірини, Оксани, Валентини, Катерини, Уляни... Ось вони: Івани, Петри, Василі, Андрії, Миколи, Павли, Мирослави, Володимири – стоять перед Тобою, щоб по самі вінця наповнити душі щедрими дарами Всевишнього, щоб вже нічого негідного не могло поміститися в них.
- Ти плачеш, схиливши голову до землі?
- Твоє серце вмістило всі болі цього світу, всі скорботи людські, молитви, надії. По Твоєму чолі скапують краплини червоної крові, Твоє Тіло понівечене… Ці сльози мають рівну або навіть більшу силу зі слізьми покаяння. Ти без жодної провини жертвуєш Самого Себе за чужі гріхи, просиш сили, витримки, терпіння у Свого Отця. А тепер, коли людина приступає до Святого Причастя, перетворюєш Своє Тіло і Кров у вигляді вина і хліба.
Антоній де Мелло подає маленький діалог:
Учитель: Як риба вмирає на суші, так ти вмираєш посеред справ світу. Риба повертається до води, щоби віджити. І ти мусиш повернутися до самотності.
Учень: Чи мушу залишити свої справи і йти в монастир?
Учитель: Але ж ні. Займайся далі своїми справами і повернись до свого серця.
Завжди серце повинно бути відчинене Богу, бо тільки від Нього можна почути правильну відповідь. Людина ніколи не знайде повної остаточної відповіді серед її колег чи знайомих. Треба відкритися Богові, не замикатися в собі, не довірятись власним мисленням і відчуванням. Бо ми нічого не варті без Бога. Він є Любов! Він є Початок!
- Хто ми такі? Емігранти? Переселенці? Зрадники?
- Хто ми у цьому світі? Чи сміємо на щось нарікати? Чи зважуємо наші помисли, чи вміємо цінити терпіння всіх святих?
- Ісусе, зігрій ці ще досі холодні серця, покажи всім вірним Твою Дорогу до Царства Божого!
Твої слова – то Жива Свята Євангелія, - як дороговказ до пізнання Бога, що відкриває наші байдужі очі, зачерствілу душу, холодне серце. Так хочеться безконечно слухати Тебе та постійно перебувати з Тобою. Ти дав нам в дарунок багато посланців, що сповіщають слово Боже. У цьому мегаполюсному місті по вулиці Принцеса знаходиться наша церковця «Nuestra Señora de Bien Suseso». Кожної неділі та в інші дні тут заробітчани можуть зустрітися, помолитися. У звичайні та святкові дні люди спішать до вечірньої служби,на молебень,найняти акафіст чи поминальні служби.
Щоб ми не заблукали у далеких світах, Господи, ти дав нам в дарунок посланця, доброго пастиря, свого учня, лікаря людських тіл і душ – отця Ігора. Ти дав і забрав, бо на все Божа Воля. Як нам бракує його присутності, його мудрих порад, його щирого погляду, його слів... Він був хорошим прикладом для багатьох людей. Це була унікальна людина, обдарована Божим талантом, що множила свої здібності і приносила тільки добро. Згадую його уроки катехизму, згадую з ним поїздки в Фатіму, в Сантьяго-де-Капустелло, його відверті та справедливі слова при сповіді, його присутність у церковці при Божій Літургії і серце обливається кров'ю, бо немає його поміж нас. Як нам бракувало смиренності і він нас вчив, як йти по життю. Низький уклін його батькам, що виховали такого мудрого сина. Отець Ігор завжди залишиться в пам'яті кожного заробітчана в Мадриді. Та не тільки Мадриді... Царство йому Небесне і хай спочиває з Богом.
Бог завжди турбується про людину. Тому посилає взамін нам іншу духовну людину, отця Івана. У сильній вірі він завжди старається донести Боже Слово до кожного присутнього в цьому храмі. Він є добрим прикладом, наставником, що наближує нас до себе, до Бога, до церкви Христової. Для нас він є другий батько, поводир. З уст цього, невисокого на зріст, чоловіка, але з величезним духовним надбанням побожності, врівноваженості, поміркованості злітають слова у «поле для засіву» Виростає добротне колосся, що приносить щирі плоди. Так, він володіє особливим Божим даром, що доносить не лише до вух людських, але й до спраглих сердець. І проходить до глибини душі створена ним кожна благодатна думка, вдало підібрана історія через людське серце, щоб не зробити життєвих помилок. Він відкриває нам Євангеліє, одна з найважливіших правд.
Ми приходимо до храму різні. Немає в світі копій, людина є неповторна і створена Богом. Розпізнати себе тільки допоможе спільна молитва, покаяння, любов до ближнього. Тому отець Іван прагне показати саму суть існування людини з церквою. Без Бога себе відчуваєш заблуканою овечкою. Він нас навчає прикладом Божої Любові, а це, насамперед: любити всім серцем та душею всіх, хто нас оточує; всіх, хто нас чекає; всіх, кого забули; всіх, кого відкинули із сердець. Він, як розумний і вмілий капітан, впевнено веде свій корабель, збудований на твердій вірі, по бурхливому і безмежному океані, що називається – життя. Його погляд, немов маяк, спрямований до берега спасіння. Тримаймося свого капітана, керманича людських доль. Йому доручили важку духовну працю, відповідальну. Бути духовним учнем - це процес систематичної, нелегкої праці, праці на протязі всього свого земного життя. У цьому є велика суть і велика усвідомлена відповідальність: добровільно пожертвувати себе найблагороднішій справі – стати на шлях священицтва і наслідувати Христа.
Марк Лінк, відомий реколекціоніст, так характеризує духовного провідника:
„Якщо хочеш пізнати дорогу, що провадить на вершину гори, то мусиш запитати когось, хто з неї сходить і знову туди вибирається.
Іншими словами, духовний провідник, то людина, яка щоденно молиться або прагне розпочати практику щоденної молитви. Провідник цінить медитацію і хоче нею з іншими поділитися. Провідник розуміє, що так, направду, не можна іншого навчити молитви. З ним можна тільки поділитися тим, як сам молишся. Провідник ніколи не забуває слів св. Терези з Ліз’є:
Потрібно відкинути власні уподобання і особисті ідеї і провадити інших спеціальною дорогою, вказаною їм Ісусом, а не своєю особистою дорогою.
Врешті, провідник є людиною, яка підтримує і додає відваги тому, хто медитує. Це означає, що він є спроможний обговорювати з ним проблеми приватного і родинного життя, бо вони мають великий вплив на здатність молитися і відправляти реколекції”
(Mark Link SJ, Droga prawdy i życia, Kraków 1993, str. 149).
«Нехай буде ім’я Господнє благословенне віднині й довіку”...
1. Алілуя! Хваліть Бога в святині Його, хваліте Його на могутнім Його небозводі!
2. Хваліте Його за чини могутні Його, хваліте Його за могутню величність Його!
3. Хваліте Його звуком трубним, хваліте Його на арфі та гуслах!
4. Хваліте Його на бубні та танцем, хваліте Його на струнах та флейті!
5. Хваліте Його на цимбалах дзвінких, хваліте Його на цимбалах гучних!
6. Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя!
(Псалми 150:1-6)
На цьому можна було б закінчити Божу літургію, спокійно розійтися по домівках і, працюючи , чекати наступної неділі. Але виникає досить просте питання: невже насправді Літургія закінчилась? Чи не постійно живе в нас найдосконаліший прояв Божої Любові, що подорожує, як мудре правило?
Ми ж бо наситили сьогодні наші серця, зігріли Божественним вогнем спраглі втомлені душі. Після неділі всіх чекає робочий тиждень заробітчанської долі.
- Який він прийде? Ці нелегкі дні праці будуть переплітатись з безліччю справ та турбот в чужих сім’ях, між іншими людьми, з першочерговими чужими проблемами.
- Що нового, доброго зустрінуть ці люди? Тільки велика надія на Бога буде підтримувати духовно кожного із них. Тому, що на вірі будується все духовне, вічне. Клякнувши на коліна, поглинаю у саме серце молитви. Відчуваю поруч парафіян, що доносять свої слова до Бога. Яку велику силу має молитва? Вдихаю глибоко повітря, звільняюся від останніх думок і промовляю:
- «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші. Як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь».
- «Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа Спаса, ізбавителя душ наших. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».
Летять думки, як білі чайки над океанською незміряною величчю, що неосяжна простим оком досягнути краю світу. Доноситься із молитви кожне слово, як біленькі конвертики, писані на хвилях жалю, як пісні, співані на струнах благання у безмежний простір іншого світу. Над кожною душею світлі ангелочки. Яка то огортає радість, яке то величне слово Любов! Там у звучанні небесного хору, безперестанно вони доносять кожне сказане прохання, кожну пораховану сльозинку, кожну подяку і радість просящого християнина.
- Не облиши в стороні, Господи, мій український народ , пригорни, настанови до своїх найвірніших слуг та прийми під свою опіку.
- Прости, Господи, наші гріхи...
Однієї молитви чи Господньої Літургії не достатньо, щоб тебе вблагати. Пожертва коротких хвилин не взмозі замінити постійного відвідування.
Я не шукаю, не прагну загального визнання чи нагороди. Бо пишу від щирого серця і для блага співвітчизників. Сподіваюсь, в жилах у кожного люблячого свою землю, б’ється щире серце і тече батьківська кров.
Я дякую Всевишньому, що наділив мене достатньо міркою розуму і знань. Якого я ще буду багато слухати і вчитися.
- Чого буду вартувати без Його величі і вчення?
- Отче Небесний! Моє життя та доля рідного народу належить Тобі. Дай нам сили та волі перебувати з Тобою. Віддаємо у Твої руки всіх і все. Хай буде у славі Свята Соборна Українська держава! Хай добротне зерно вродить на нивах наших душ на Благо Душі Твоєї! Амінь.
ID:
386487
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.12.2012 01:42:08
© дата внесення змiн: 28.12.2012 22:10:08
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА
Вкажіть причину вашої скарги
|
) вислухає всі наші молитви. А Святий Дух нехай завжди мешкає у нашому Храмі душі людської. Нехай перебуває разом з нами Божа благодать і дарує нашому народові тільки хороші якості: щирі слова, милі усмішки, єдність між усіма, любов до рідної мови та землі. Скільки потрібно скласти у фундамент нашої християнської свідомості(кожному зокрема) багато добрих слів "цеглин", щоб збудувати дійсно Суверенну Соборну Україну. 
Вони не залишають читача байдужим і спонукають замислитися над сказаним.Написано світлою віруючою душею. 
