|
На початку осені по селу прокотилася звістка: у коловороті, де старі верби, зупинився циганський табір. Ця новина збила одноманітне життя місцевих жителів зі звичного ритму. Були в цьому свої плюси і свої мінуси. Із споконвіків відомо, що чоловіки-роми неперевершені ковалі. Старенький горн сільської кузні в очікуванні справжнього майстра давно затягнувся міцною павутиною, а бувале раніш в неабияких перепалках ковадло запорошилося товстим шаром пилу. І в колективному господарстві, і в приватних подвір’ях накопичилося чимало металобрухту, якому ще можна було знайти застосування: щось підкувати, щось підклепати, виготовити клямки чи завіси, а то й хреста чи огорожу на цвинтар. Ніхто не знав, на який термін зупинився тут цей екзотичний кочовий народ, тому кожен господар квапився провести «інвентаризацію» в завалених непотребом хлівах та коморах.
Для сільської малечі звістка про циганський табір додала до переліку їхніх ігор іще одну. На горищах, в льошниках та у вишневих заростях у кутках садиб почали споруджуватися схованки. Налякані циганами ще в ранньому дитинстві малі неслухи та шибеники вимощували соломою і старим лахміттям кубла, де у випадку загрози можна було б заховатися та переждати лиху годину.
Та менше за всіх раділи сусідству з табором сільські жіночки, достовірно знаючи звички та здібності своїх чорнявих сестер. В терміновому порядку почали зноситися під повітки купи гарбузів та буряків, залишених у городі. Звиклі до свободи, відгодовані за літо качки та гуси незаслужено опинилися за ґратами. Вони обурено ґелґотали в тісних клітках і від безвихідності щипали один одного дзьобами.
Молода господиня Оксана поралася в хаті, одночасно допомагаючи своєму чотирирічному синочку Артемкові засвоювати азбуку. Хлопчик сидів на лежанці та відшукував потрібні кубики з яскравими картинками. Час від часу мати змінювала тактику: сама брала в руку перший-ліпший кубик і запитувала сина:
- Ану, скажи мені, хлопчику Артемку, яка це буква?
Букви в Артемковій голівці затримувалися не на довго, неабияким успіхом була і правильна назва деяких предметів, зображених на гранях кубиків. Особливо важко чомусь давалися йому літери «к» та «ц», в якості підказки до яких слугували зображення кутка кімнати та самотнього сірого цвяха. Щоразу, тільки-но мати брала в руки кубики з цими буквами, хлопчик після довгих роздумів випалював:
- Вуголочок!
Або:
- Гвіздочок!
Оксана гнівалася та погрожувала поставити сина в куток, щоб краще запам’ятав букву «к», або віддати його циганам, щоб там вивчив літеру «ц». Артемко починав скиглити та запевняти, що ніколи не буде ходити до школи. В домашніх клопотах жінка не вгледіла крізь вікно, щоби хтось заходив у подвір’я, але коли почула, як в темних сінях задзвеніло перекинуте пусте відро та щось зашаруділо, кинулася до дверей.
- О, Господи, кого це ще біс несе?
Відкрила двері і від несподіванки одсахнулася. До хати, впевнено переступаючи поріг, зайшла літня сива циганка, за широку яскраву спідницю якої трималася чорноока гарненька дівчинка з заплетеним у шовкові стрічки смолянистим волоссям.
- Будь здорова, красуне! Нехай будуть здоровими твої дітки, твій чоловік та батько з матір’ю! – почала красномовно розпинатися циганка, вправно нишпорячи очима по стінах та підлозі.
- І ви будьте здорові, - насторожено відповіла Оксана.
Дівчинка, скоріш за все – онучка циганки, угледіла в кутку лежанки Артемка й кинулася до кубиків:
- Ой, які гарненькі! Дай мені погратися, а я завтра їх тобі назад принесу!
- Бери, - розгублено погодився хлопчик, та, піймавши суворий погляд матері, додав, – але ж я ще не всі букви вивчив.
Тим часом стара циганка, пересипаючи завченими стандартними компліментами молоду господиню, випрошувала у неї що не будь із харчів.
- Дай, красуне, кусок сала – куліш нічим засмажити…
- А звідки ж у неї те сало?! – почувся з дверей голос сусідки тітки Гапки, появі якої Оксана була безмежно рада.
З ослінчиком у руках вона кинулась назустріч сусідці.
- Ти що не бачиш, що хазяйка ще зовсім молода, господарювати не вміє, яке в неї може бути сало? Худобини у дворі немає, одні гарбузи та картопля, - продовжила оборону чи то атаку тітка Гапка.
- Бо порося татко недавно зарізав, - несподівано бадьорим голосом втрутився в розмову принишклий на лежанці Артемко.
- А щоб ти луснув… - прошепотіла нечутно сусідка.
В хаті повисла тиша. Першою озвалася стара циганка.
- Дай боже тобі здоров’я, синочку! Рости чесною та щедрою людиною! Буде за це тобі повага від людей і станеш ти вченим та розумним чоловіком! А букви ти швидко вивчиш. Скажи мені, яка це буква?
Циганка взяла в руки найближчий кубик з намальованим цвяхом.
- Ци-и-и – впевнено протягнув Артемко.
Оксана відвернулася до плити, ковтаючи сміх. Потім хутенько вибігла в комору і повернулась звідти зі шматком сала та кругленькою хлібиною.
- Артемку, дай дівчинці кубики погратися. Тобі лишилося лише одну букву вивчити, то ми й без кубиків зуміємо це зробити.
- Я у вуглу стояти не буду! – попередив матір хлопчик.
- Звичайно ж, не будеш. Ми завтра навідаємося з тобою в кузню до дядька цигана-коваля, там ти й вивчиш останню букву.
Тільки-но циганка з дівчинкою вийшли за поріг і, підмітаючи широкими спідницями Оксанине подвір’я попрямували до хвіртки, тітка Гапка накинулася на жінку.
- І чого це ти перед нею так розщедрилася? Злякалася чи що? Перед ними лякатися не можна! Не з’явись тітка Гапка в потрібну хвилину, вона б пів кабана з хати винесла.
- Та не такий вже й страшний чорт, як його малюють.
- Ми ще завтра підемо в кузню до дядька цигана-коваля букву «к» вчити, - підтримав матір Артемко.
- А, схоже, в цьому вже й потреби немає, - здивовано погладила сина по голівці Оксана. – Але все одно підемо, он який гарний передзвін із кузні доноситься.
- Та ідіть ви, хоч під три чорти! Хочеш, як краще, людям зробити, а тобі замість подяки – одне непорозуміння!
Тітка Гапка хутко підвелася з ослінчика і ображено грюкнула дверима.
16.10.2012
ID:
371407
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.10.2012 09:57:10
© дата внесення змiн: 04.11.2013 15:06:43
автор: Галина_Литовченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
