В п"янких цілунках слів облудності обман,
В пустих словах фантазія буремна.
Це все життя, а не нічний кошмар.
Протистояння й страх - усе даремно.
Немає схованки в чужих думках.
Думки - блуканки в вічних лабіринтах,
Які все ходять по чужих стежках
Й дрімотну сірь розвіюють по вітру…
Шукати порятунку не доречно
В палких сльозах і в немічній душі.
Творцю подякувати ґречно
Потрібно… Але ти мовчи…
Бо що він дав мені, що заслужив для віри?
Як врятував мене від розпачу й жалю?
Його нема, йому не вірю!
Лиш серцю вірю, та нема й його… Кричу!!!
В сліпих ліхтариках вогнистих
Давно шукаємо промінь надії.
Що правда є у мріях тих барвистих?
Як скажуть: "Все", я відповім: "Не вірю!"
У філософському шептанні яблуневий цвіт
Оспівує кохання примхи…
Та пройде час й зів "яне білий квіт,
Лишивши зсохлі сіро-бурі крихти…
Всередині великої чорноти
Коловорот життя затягує свідомість.
І ти біжиш, бо кажуть : "Ти біжи!"
Й ламаєш силу волі й совість…
За спиною у кожної людини
Не ноші з тяжкими гріхами,
А білі широкії крила,
Їх нам даровано зірками.