У темному лісі,
на темній горі,
стояла одна домовина.
А поряд сиділа,
старенька і сива -
то матір убитого сина.
Стояла й ридала,
але вже без сліз,
вони вже давно закінчились.
Два парубки дужих,
вирили яму,
й опустили туди домовину,
свого побратима.
Його катували
не день і не два,
тримали в тюрмі
цілий місяць.
А потім повели
у степ й розстріляли
його і таких
іще з двісті.
Весь місяць терпів
всі муки й знущання,
не видав нікого
зі своїх.
В степу на прощання
всміхнулося сонце
і більше не було нічого.
Засипали яму,
прикрили листвою,
священник сказав молитву.
Та й розбрелися
по білому світі
без слів,
аж занадто тихо.
