….
Жовтим – по стінах. Чорним – по стелях.
Висівки виллє старенький екран…
Вікна дозріли. У вікнах – пастеля.
Гойдає за шибкою стомлений кран.
Кричати котам по засніжених вістрях.
(Залізти б у вушко у голки намить,
Бо там від Дніпра і до самого Дністра
Нікому, нічого ніяк не болить.)
Ще рано прийти. Та вже пізно додому.
Ковтни від Матвія і випий Коран
Між вицвілих стін обласного Содому
Нам нічого зовсім прикласти до ран.
…..
Назавтра – сніг, і вже хребта відтято
(Кричать коти, і з ними – в норах – світ!)
Бери чимдужче біло-білу вату,
Допоки вдосталь крон і досить біт.
І пальцями торкнеш латунну шибку,
Найменший день, в якому є найдовша мить!
З одної риби нам на всіх ламають скибку!
А за вікном штормить, штормить, штормить…
...
Кисень вдихали останніми скис
Хребці позгортали додолу похилим
Котиться небом отруєний спис
Тобі в покалічені крила
І я б змайстрував уже сотні перук
З неба з кори з ковили із вати!
Вже скоро. Весна годуватиме з рук.
Щоб руками карати.
…
Скільки щему, малий, з полуниць!
Дохворіти б до них – і здуріти в раю!
Дощ циганський, чи мо» дежавю?
Чи душа чия з половиць?
Вирва неба. А хто хоч би плюнув в асфальт!
Дай нам руку. Тримай. Кілотони води.
Журавлі ключем. Ви куди? Не веди!
Галасує палатами фальш
Останнє
Рве. По затінках тліє. В долонях тремтить.
Загорни мене ковдрою світлою – гай, догори!
Аж поки воно світле на темне таке догорить,
Не здогониш, не спиниш, насниш… говори…
Прижимаєш хребет (із вином, без вина,-як коли)
Наче риби об лід примерзатимуть зябра до літер!
То ж коли? – Почали. Потягли. – Коли ви-тоді ми!..
…З ковили з колими рве повіки на дощ на вітер.
І коли плесо снів затремтить за вікном з-за гори,
І я буду! (без крику туди ледь ніхто не доходив!)
Заростає в долоні сніг. Говори. Говори. Говори
З-поміж вицвілих ламп і голих машинних кодів
́
