Чого ви так клянете долю?
Невже погана в вас вона?
Вам дали говорити вволю,
І накричались ви сповна.
Про те, що ковбаси немає
І сиру, масла і вина;
Дитина в хаті замерзає
І їсти просить вас вона.
Я знаю все це, добрі люди,
І хочу вам допомогти,
Від цього ковбаси не буде,
Але я спробую знайти
Хоча би те правдиве слово,
Що нам усім не вистачає.
І моя щира вільна мова
Усіх вас, перш за все, вітає!
Вітає з тим, що ми вже маєм, -
Ми маємо нашу свободу.
А ще з історії ми знаєм,
Що люди не жаліли поту.
Так, люди, що раніше жили,
Коли стогнала Україна
Від вражої чужої сили.
Задумайся над цим, людина.
Невже вважаєш, що на краще
Нам жити з повідком на шиї?
Ні, друже, набагато важче! -
Від цього шия дуже ниє.
Ви скажете: «Хай ниє шия,
Зате наш шлунок буде повний.»
Але з вас кожний розуміє,
Що в нас живе неспокій кровний
За ту довго чеканну волю,
Що так бажали заробити.
Згадаймо про козацьку долю,
І не бажаймо це згубити.
Нам дана ще одна можливість
Державу сильну утворити.
І ми знайдем в собі сміливість,
Щоб помилок не наробити.
А щодо шлунку, то, панове,
Невже забули штучний голод?
Тоді життя було бідове,
І був тоді сильніший холод.
Але тоді ми всі мовчали,
Хоча все тіло в нас боліло,
Бо всім нам рота зачиняли,
А серце жить таки воліло.
Тож не старайтесь жити люди,
Виходячи з потреб тварини,
А запрацюймо. В нас все буде.
Ми діти з славної родини.
1995 рік
ID:
342462
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 07.06.2012 13:34:10
© дата внесення змiн: 07.06.2012 13:34:10
автор: Ірина Кузьменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
