Заплющивши очі я так часто бачу,
Момент із життя, коли я усе втрачу, -
Так добре навколо, ні вітру, ні снігу,
Але відчуваю в душі в себе кригу.
Прислухавшись, я так часто чую,
Момент із життя, коли я сумую,
Навколо так тихо, неначе в безодні,
Та я відчуваю смуток сьогодні.
Прокинувшись я так часто бачу,
Момент із життя, де я знову плачу,
Надворі світанок і сонце вже сходить,
Мене ж всі думки до смерті приводять.
Закривши вуха, я так часто чую,
Момент із життя, де я не існую,
Без мене на світі так тихо й спокійно,
Та я відчуваю небезпеку постійно.
На шкірі долоні затримався дотик,
Від нього затримався у мене подих,
Цей дотик так схожий на вітер у лузі,
Але я боюсь, я в полоні іллюзій.