Біля хати у садочку,
в затишному куточку,
В запашному сіннику
їжачок колючка жив.
Жив собі і не тужив
Кожен ранок на світанні
в білосніжному тумані,
коли сплять усі домашні:
і коток,і баба Настя,
і Шарко собака спить
вилізав він поживитись
і на світ цей подивитись.
В тиші ранішнього часу
бачив він як квітка айстра
пелюсточки розкриває
і голівку підіймає,
ранок сонечко встрічає.
Як вітрисько молоденький
піднімаючись легенько
свіжим подихом колише
листячко зеленой вишні.
Бачив також їжачок,
як маленький хробачок
червячок-дощовичок
із землі вилазив в гору,
і ховався швидко в нору
ледь надихавшись на волі,
щоб ніхто його не втрапив
і на снідання не зцапав.
От і сонечко вже сходить
світло лагідне приводить,
наповняє ним садок,
де живе наш їжачок.
Гарно скрізь,яка краса
засвітилася земля,
заіскрилася в росі
їжачок уже на пні
там дивується красі.
Задивляється у даль
у далеку срібну даль,
що там далі-далечінь,
чийсь також там рідний дім.
Так і жив собі колючка
їжачок-маленькі ушка.
А наступлять холода
то запас його спаса:
яблуневий і грушевий,
і грибний і овочний
гріє в зимку їжачка,
до висняного денька.
Коли зможе він лапко
оком глянувши в вікно
з духом новим після сну
вийти з хатки у весну.
́́́
