* * *
Страшны слова, когда они молчат,
затравленно горя из тьмы глазами,
как стаи несмышлёнышей волчат,
что были в прошлом чьими-то словами.
Над ними кто-то плакал и болел,
и умер. А они дрожат, живые,
холодной неподатливостью тел,
и ты их должен вымолвить впервые.
Всё было - и любовь и нетерпимость,
всё повторялось много раз уже.
Поэзия всегда - неповторимость,
прикосновенье чуткое к душе.
1980
Страшні слова, коли вони мовчать
Костенко Ліна
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все. повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
цікаво, але перші два катрени далеко відійшли від автора у цих нових образах... вільним перекладом це, звісно, можна назвати... а в третьому, нмсд, зберегти "безсмертний" дуже важливо, можливо жертвуючи "прикосновеньем"... лише роздуми - критик із мене ніякий... З Новом роком!
Левко Лозовий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
