Чи пам’ятаєш ти ті незабутні ночі? Де небо нас єднало майже у спільному танці, а тиша ланів ледь чутно наспівувала мелодію літніх днів – чудова мить. А чи знаєш ти, що я ніколи не мав змоги примусити тебе бути найкращою? Тому що я не ідеальний, і ти не ідеальна – ми не надзвичайні, але подарувати ледь помітну надію на те що ми найкращі я міг, що й робив до часу дощів.
Сонце, хмари, небо й дощ.. Від гарячої пристрасті до холодних розчарувань завжди лиш крок, як і у зворотньому порядку, як у теперішньому порядку, коли тобі до вподоби слухати розповіді забутих поетів, невдалих письменників і крилатих людей, що наче янголи присутні у житті кожного з нас.
У час дощів моя душа наче птах примушена була летіти у вільне небо для пошуку чогось нового, для втілення мрій у реальність, але під час таких моментів я просто забував що краща моя мрія це Ти, яка як завжди знаходиться від мене лиш на крок…
Мені до тебе крок – тобі до мене мить, прошу будь блищою, просто будь.
