Зомліла на долонях тишком мрія,
Бо відчуває, що не повернусь.
Вже місяць срібло у віконце сіє,
Вона все ж дихає, а я не сплю, боюсь.
Чомусь лякає зоряна дорога,
Лякає тінь розпуки. На межі
Стою налякана, чужа небога,
Немов єдина ніч зосталась на Землі!
Немов за цю єдину ніч все зникне
І в мене зостається тільки мить,
Щоб зрозуміти: мрія-це не хибне
Та тільки з нею я ще зможу, буду жить.
Так, я чужа, вона для мене рідна...
Лише вона... Та в розпачі зову,
Благаю "Дихай!". Стану на коліна,
Слабенький подих відчуваю і живу!
Ій обіцяю "повернусь!" та мушу
Усе залишити, щоб далі йти.
Своє життя віддам тоді, віддам і душу,
Віддам надію... Та вчувається "Не йди!"