|
(ОСІНЬ – ДІВЧИНА КРАСА)
-1-
Осене, осене!
Не з ногами босими,
А у срібних чобітках
Йде із квіткою в руках
Панна – дівчина краса.
Тонкий стан, туга коса.
А в коралях із калини,
Очі, наче дві ожини!
Де ж ви, хлопці, забарились,
Не усі ще поженились?
Блузку шовком гаптувала,
На Івана я чекала.
В нього очі сині-сині –
Чисті озерця в долині.
А волосся – шовковиця,
Часто він дівчатам сниться.
Якщо стріну десь Данила –
Я дівчина тиха й мила.
Усміхаюсь з багрянцем,
Заплітаюсь з промінцем.
Коси звабно розпустила,
Хто попався – полонила!
Пахну літом я, любистком
І жовтневим падолистом.
А парфуми з чебрецем
Викликають стук і щем.
Підкорила всіх довкола
Осінь – дівчина казкова.
Панна – маківка – краса:
Пишний цвіт, легка хода.
Ніжний стан, весела вдача,
Без пояснень і означень.
Господиня – жвавий дух,
Будить в хлопців «каламбур».
Хліба вдосталь напечу,
Ще й малечу пригощу.
Пахне хата короваєм,
І наливкою, і чаєм.
Хай багата осінь буде
Для усіх вас, добрі люди.
Де ж ви, хлопці, забарились,
Не усі ще поженились?
Де Микола, де Тарас,
Де Василь, Петрусь, Юрась?
Де ж Іван, що має чуба
Його пісня мені люба.
Козаки, гей не журіться –
На вкраїночках женіться!
(УКРАЇНСЬКІ КРАСУНІ)
-2-
Калинову мають вроду
Всі красунечки зі сходу.
Гарні, пишні, яснолиці –
Це дівчата із столиці.
А веселі і жвавеньки,
З щирим серцем і добренькі –
Це гуцулочки завзяті,
Ще й гостинцями багаті.
Ледь серйозні... статна мова... –
Це паняночки зі Львова.
Хто роботи не боїться?
Злотодіви із Полісся.
Ось такі у нас дівчата,
Всі, як Осінь пребагата.
Зачарують, спалахнуть,
У танок з вогнем підуть.
Так як листячко із клена,
Вітер кличе не втерплено:
Де ж ви, хлопці, забарились,
Не усі вже поженились?
Де Михайло – стан високий,
Де Роман той ясноокий?
Рух поважний є в Олега,
У Володі, якщо треба,
Є розсудливість, а значить –
В козака є мудра вдача!
Про Андріїв я мовчу,
Серце сохне, їх люблю!
Що й кому не говори,
В нас дівчата... хоч куди!
В цілім світі не знайдеш,
Чи проїдеш, чи пройдеш.
Україночки – найкращі,
Найвродливіші й багатші.
Як полюблять... назавжди,
То ж кохай їх і люби!
Козаченьки, хлопці браві,
Де ж ви ділись, величаві?
Українські запорожці,
Де ж блукаєте ви, хлопці?
І ви – Довбуша брати,
Загубилися, де ж ви?!
Не бануйте, не журіться,
На вкраїночках женіться!
ID:
286516
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.10.2011 01:21:27
© дата внесення змiн: 20.08.2019 17:38:26
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА
Вкажіть причину вашої скарги
|
. Бажаю вам прожити в щасті, в радості, в любові ще многая літ
