дивлюся у плямисте небо
там хмари в вигляді тварин
хоча додому йти вже треба
я кожну поглядом ловив
зловив усіх, і потемніло
та тільки встати встиг з трави
розпочалась жахлива злива
блищить та голосно гримить
прийшов додому, насолода
недовгою хоча була
вдягаю щось не дуже нове
і йду не знаю й сам куда
по центру йду - гуляє молодь
у парку пусто взагалі
І де не де собі проходять
лиш голуби та горобці
не розумію того дива
коли в одну прекрасну мить
перед твоїми вже дверима
і гріх тепер не подзвонить
дзвоню, з дверей виходить мама
і на питання "де вона?"
відповідає мені прямо
на дні народженні, нема
година з мамою розмови
про це тяжке людське життя
вона насправді дуже кльова
для мене справжнє відкриття
додому повертаюсь піздно
а на екрані вже "контакт"
і фрази знов звучать залізно
"привіт а також "ну ти як?"
і пишеш "норм", а що ж казати?
ходив із мамой говорить
уже 3 ночі - йду я спати
бо якщо спалять то влетить
