Невже Я трішки щось дізнався,
Про рідний край і про людей,
Невже раніше десь зірвався,
Що втратив шлях до цих ідей.
Та промінь сонця поміж хмари,
Приніс пізнання у пітьму,
Відкрив глубокі в серці "рани",
І вдячний Я за це йому.
Поміж історії терени,
Слова безсмертних авторів,
Пробили дамбу десь у мене,
Втопився... й водночас згорів.
На очі сльози навернулись
Я волею не міг спинить
Це з горя з щастя ? Запитались.
Та ні, в сердині щось бринить!
