Проводжала сина мати на війну:
-Дай тебе я ,синку, ще раз обійму.
Дай погляну знову тобі в очі-
Не доспав цієї ,синку,ночі.
Тихий плач сестри ,я знаю, чув.
Стогін серця ти її відчув.
Лихо Батьківщину охопило.
Покидаєш ти домівку милу.
Знай же ,синку.
Всі тебе чекають.
Навіть пташки гнізда покидають.
- Не хвилюйся ,мамо, я прийду,
До твоїх колін я припаду.
Ласку всю,яку збереш тоді,
Віддаси з любов’ю ти мені.
Обіцяю,житиме твій син.
Ворогам не вистачить всіх сил,
Щоб поставить сина України
Пред собою злісно на коліна!
Буду мужнім сином я Вітчизні,
І фашистів битиму так грізно!
Поцілуй за мене ти сестричку.
Хай сльоза не зачіпа їй личко.
Слова більше вимовити не вдається-
Смуток над душею в’ється.
Наче чорний ворон серце над’їдає.
А у хмарах туга мами крилами махає.
Донечка матусина проспала
Мить ту ,коли мати проводжала
Братика її милого,
Крикнула вона з порогу:
-Мамо миленька моя,рідненька,
Де ж мій братик,сокіл дорогенький?
Чом зі мною він не попрощався?
а війну пішов і там зостався?
-Не хвилюйся , донечко,
він повернеться,
Привітається з тобою , засміється.
- А коли , матусю,це настане?
- А тоді, коли війни не стане.
Коли в кожну хату завітає
Голуб миру,й пісню заспіває!
Коли сльози всіх матусь Землі
Проростуть у квіти лугові.
Коли в небі радо закурличуть
Нашої Вітчизни журавлі.
Коли всіх синів з війни відкличуть
Сіяти пшеницю на ріллі!
Коли в небі радо закурличуть
Нашої Вітчизни журавлі.
Коли всіх синів з війни відкличуть
Сіяти пшеницю на ріллі!
́