І саме зараз, мила, втікай
З кімнат, що пахнуть вчорашніми молитвами.
Від тих, хто щедро сипав словами,
Від тих, хто боляче кидав на край.
Від невічної дружби і вічних зрад.
Зішкрібай з себе бруд солодких пліток.
Утікай від тих, хто саджав за замок
І від всіх, що зі смаком дешевих помад.
І саме зараз, мила, іди
Викидаючи осінь, вмикаючи зиму.
Іди від тих, хто крав твою риму
І навіть від тих, хто потрібніш води.
І саме зараз, мила, залиш
Комусь крихту сонця, комусь гру туману.
Та викинь цигарки, коньяк і оману.
І, хочеш, помрій про далекий Париж?
І саме зараз, мила, люби
Усіх, що були і тих, що лиш будуть.
І тих, що обвітрених губ не забудуть.
Та прошу тебе, оцього не згуби.
І саме зараз, мила, борись!
Хоч проти всіх, хоч сама із собою!
Сила із кров’ю. Лишися живою,
Але ніколи всьому не скорись.
І саме зараз й навіки-борись!