І знову дорога в незвіданий край...
Не знаю, чи в пекло, та, звісно ж, не в рай.
І знов поринатиму я в небуття,
І знову на карту поставлю життя.
І знову розлука, і знову жура.
А потяг нагадує: "Друже, пора!"
Гудками і димом обвився перон.
Ще декілька кроків - і ось мій вагон.
Ще можна вернутись і все повернуть,
Але доля кличе в незвідану путь.
Ще долю ніхто не зумів обійти
І я відправляюсь в далекі світи.
Не знаю, чи в пекло, та, звісно ж, не в рай.
Пробач мене, мила, Пробач і - прощай.
