Не було в дідуся трофеїв –
хіба що протез.
- Ті трофеї, звиніть, „до фені”,
мій протез – то війні протест.
Усміхався у сиві вуса -
погляд далеко-далеко...
Очі сумні в дідуся,
ніби осінні лелеки.
А в далеку – солдати покотом...
А протез від коліна ойкотом...
А вишні весняно цвіли...
А він все у фрица цілив...
Йшли друзі в атаку дружно,
і серце рвонулось пружно.
Певне, є таки доля в нього,
коли кулі вп’ялися в ногу –
не в голову і не в серце,
бо він упав тоді першим.
А рота – останки роти -
рота стояла доти,
доки смерті відчула дотик.
Йому судилося вижити,
аби жито за друзів вижати.
Аби серце трималось твержі -
у бою тоді впав він першим.
Незвичайний трофей в дідуся,
А старий – на останнім прузі...
Він вночі ще ішов на танки –
розстріляла війна світанки.
Пахне в хаті паленим воском,
і протез біля діда лоском..
Упокійна горить свіча,
і старенький гостей не стріча.
Час у сні ворухнувся кволо –
І замкнулось життєве коло...
На червоній подушечці –
ордени, медалі...
Довкіл нього –
море півоній
і не протоптані
дідом далі.
А в онуків... очі червоні –
їм жити
за діда
далі.
Мій дідусь теж прийшов з війни без ноги.Зробив сам собі дерев"яну.Головне, щоб пам"ять про війну не була перекреслена назавжди.Вічна їм пам"ять і подяка.Дякую за вірш.
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння. Так і має бути - адже ми діти повоєнного покоління, і рани наших дідів, батьків нам болять донині.
Сподобплося! 
