Я знаю, що ти не прийдеш, та все ж напишу листа,
Весною жила у ритмі, а літо - вже не весна.
До тебе, як океану, стікаються всі думки,
Я першою вже не стану, я просто пишу тобі.
Не те, щоб про щось сказати, а так, змарнувати час,
Хотіла засумувати, та промінь іще не згас,
Натомість з'явились зорі, сузір'ям твоїх очей,
Що, кажуть, із щастям в змові червневих п'янких ночей.
Палає від спеки місто - бетонний міцний каркас,
Залишиться кадром дітям, що скоро прийдуть за нас.
Це літо не стане іншим, хай стане хоча б твоїм,
І нашим, хоча б частина... - здається ж таким малим.
На тебе чекати вічність, на тебе чекати мить,
Нам стане терпіння жити, нам стане ще сил любить...
Чекаю, пишу, відправлю цього ні про що листа,
Не треба мені багато, ти є - і цього достатньо...
ID:
194211
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 07.06.2010 06:21:43
© дата внесення змiн: 07.06.2010 06:21:43
автор: Lenchikk_n
Вкажіть причину вашої скарги
|
