Він йшов туди, де час лікує всіх
Шукав рятунку серед тиші і спокою
Вже так давно ніхто не чув той сміх...
І радість ту немов зняло рукою.
Манить за горизонт надія на життя
Лікарня душ, реанімація любові
А він так прагне, прагне забуття..!
Та мучить біль тупий у скроні.
Навколо крик. Німий. Як і тоді.
Але не здатний він цього змінити.
Навколо страх і біль. Думки сумні.
А залишається лиш жити і любити.
І лежачи в операційній - чув погрози
Дивився в стелю, але бачив святе небо
Бо вже ніхто не вколе болю дозу...
І у мовчанні вже нема потреби.