Зашелестіло сінокосом літо.
В лугах струмує Неба Благодать.
Зірниці ранньої щасливії привіти,
Та трелі дзвінкії, я хочу розпізнать.
З висот блакиті неозорій
І до глибин у зачарованій душі,
Схвильованою радістю у хвилі, у прозорій,
З Небес цікавая симфонія спішить.
Дзвинить дзвіночками, цикадами стрекоче,
Легенько, ніжністю злітає до хмарин.
Луною, разом, стоголосою хихоче,
Туманом теплим потопає між долин.
В цвітінні майорять та потопають трави.
В повітрі, наче звис, їх щирий аромат.
В далечині, у теплій поволоці там, діброви,
Застиглою мелодієй стоять. . .
Тисячогранним діамантом сяють роси,
Що, наче вітром роздмухаються вогні.
До ніг моїх, зволожених росою, босих,
Вже косовиці шовкові лягли.
Душею, у захопленні, я обнімаю Дар-Природу.
О, Небеса ! я вас боготворю!
За щастя, за життя, за цюю вроду,
За те, що вас, мої рідненькі, я люблю!