Мене не турбує твоє визнання
І збуджує просто коли ти мовчиш,
Мені начхати на твої переконання,-
Бо ти мене безмежно кохаєш.
Це ставлення доводить до крайнощей,
Зупиняючи серце дарує спокій.
Від тебе я розчиняюся серед речей
Котрі жахають мою уяву.
Незкінченними сходами обірваних ілюзій,
Страхом який спантеличує свідомість,
На шляху без назви де є лише зупинка
І скляні будинки наповненні сміттям.
Так саме цього ти очікувала,-
Вільну форму свого самовираження.
Бездіяльності й рейву до болю в горлянці
На шляху до нашого порозуміння.
