Швидко іде час… (Adriano Celentano - “Il Tempo Se Ne Va”)
Що за сукня така, де дістала?
Мов доросла відразу ти стала.
Якщо мати тебе в ній знайде,
Безумовний скандал на нас жде.
Так дивно, та це справді ти,
Вже більше чотирнадцяти,
Ігри з Барбі мов змила вода,
І жіночною стала хода.
Телефон – тайний шлях спілкування,
Скільки всього в твоєму зітханні,
Я б тебе запитав: «Хто він є?»
Та збентежить питання моє.
Крізь щілину міг бачити,
Як макіяж наносиш ти,
Ти гуляти ідеш – ясна річ,
Я ж не спатиму знову всю ніч.
Але так швидко іде час,
І ти вже більше не дитина,
Стаєш доросла якось враз,
І ця подія швидкоплинна.
Але так швидко іде час,
Тривоги, мрії, ахи-охи,
Капрон у сіточку нараз,
Де білі були панчохи.
Стати жінкою – це так нормально,
Але донька – це річ не банальна.
Маєш хлопця ти мабуть, між тим,
Ти вже іноді плачеш за ним.
Коротка сукня на тобі,
Якась зловмисність в погляді,
Ти гуляти ідеш – ясна річ,
Я ж не спатиму знову всю ніч.
Але так швидко іде час,
І ти вже більше не дитина,
Стаєш доросла якось враз,
І ця подія швидкоплинна.
Але так швидко іде час,
Тривоги, мрії, ахи-охи,
Капрон у сіточку нараз,
Де білі були панчохи.
