Чуєш мене?
Бачиш мене?
Його питаю всоте.
Не бачить і не чує,
І все питає, хто ти?
Я бу́ла поруч коли сніг,
Була́ коли і сонце.
Була́ коли збивали з ніг,
Ну як це так: «А хто це?»
Це ж та, з ким прокидався ти,
Кого будив ти вранці.
Ти ж не забув, ти так не міг,
Чи вже забув ці танці?
Ці танці, аж до втрати ніг,
Прогу́лянки до ночі.
Коли пройшов вже все, що міг,
Аби глядіти в очі.
Мабу́ть, це марення якесь,
Якась таємна змова.
Були́ такі близькі колись
Та вже чужа розмова.
Не поспішай, згадай цю мить,
А я лиш зачекаю.
Душа болить, ох, як болить,
І болі й нема краю.
Я зачекаю, як колись
Тебе чекала вдома.
Не поспішай, згадай ту мить,
Щоб покохати знову.
Я вже піду, ти лиш не злись,
Не думай, що скажена.
Піду в життя, де ми колись
Любили так шалено…
ID:
1036765
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.04.2025 11:15:46
© дата внесення змiн: 01.04.2025 11:17:06
автор: В.О Кароока
Вкажіть причину вашої скарги
|
