Казка, частина 1
Ворона Арона жила у міському парку міста Л. Воно знаходилось на території України. Пташці жилося добре. Вона літала, співала, сідала на дерева та дахи будинків, спостерігала за навколишнім світом, прислухалася до тварин, людей і, зазвичай, легко знаходила собі щось із їди, коли її організм подавав сигнал: «Хочу їсти!». Тому не нарікала на свою долю, раділа кожній миті життя. Арона була досить розумною. Вона знала кілька тваринних мов і людську також – українську.
Одного дня, це було влітку, на світанні, ворона Арона побачила малу білку, яка лежала під деревом і стогнала.
- Що з тобою? – запитала Арона, коли сіла поруч з нею.
- Я випала з дупла і ніжки побила, - мовила маленька, - не можу на них стати.
- А де твоя мама?
Мама лежить у дуплі, вона хворіє. Я їй хотіла знайти їжу і принесли, але мені це зробити не вдалося. Вийшла з дупла я, коли ненька спала, а надворі було темно, і не зуміла злізти з дерева, зачепилася за гілку і впала на землю.
- А де твоє дупло?
- Не знаю. Вилізти на свій дуб я не змогла, лапки боліли, і маму кликати на допомогу не хотіла, вона і так ледве дихає. Тож вирішила віддалитися від дому, щоб не розбудити неню своїм стогоном, який так і просився вийти назовні. До того ж подумала про те, що, може, побиті лапки перестануть боліти за якийсь час і я зможу знайти якусь їжу для нас обох. Тож я притиснула лапи до живота, накрила їх хвостом і почала перекати робити через голову. Але далеко закотилася й загубилася.
Ворона не знала, як допомогти бідній білочці.
- Покажи свої лапки, - сказала їй.
Білка показала. Ворона побачила, що пальчики напухли. Мабуть, ти їх таки зламала ти або сильно забила.
- А як твою маму звуть?
- Рудуля.
- Зрозуміло. Сиди тут. Я спробую її знайти.
- Гаразд, - мовило білченя і крізь біль усміхнулося.
Ворона пішла. Що десять-двадцять кроків вона кричала:
- Білко Рудульо! Озвися. Я знаю, де твоє маля!
Отак кричачи, ворона обійшла, а потім ще й облетіла весь парк. Але мама травмованого білченяти так і не озвалася до неї. Повернулася Арона до того місця, де вона білченя залишила, а його немає там. «Хвора мама маля знайшла і забрала зі собою чи воно саме докотилося додому? А, може, хтось недобрий скористався тим, що білченя не може втекти і з’їв його?! «Тільки не це! О, Боже! Тільки не це!» - зарепетувала Арона. Вона так і не дізналася правди. Але твердо вирішила, що стане лікаркою, навчиться надавати медичну допомогу тим тваринам, які її будуть потребувати.
ID:
1035703
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 18.03.2025 07:58:36
© дата внесення змiн: 18.03.2025 07:58:36
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікавий твір! 
