Хтось був першим, хто сказав
"Я вважаю світ твоїм"
і як він чи вона це вигадали?
Це така річ яку
одні приписують богу
або великому філософу
або збожеволілому
одного чудового дня. Зараз
це кліше
тому що ми не здатні про це думати,
ми здатні лише почути себе, сказавши це.
Є багато речей, про які ми думати не здатні
або не хочемо. Це важко
наприклад
уявляти шкіру як орган -
одним з органів є нирка або музичний інструмент
або навіть видання -
але запитайте будь-якого лікаря
і лікар скаже
"Так, шкіра це орган."
Уявіть собі, що цей орган видалити
(обідрати шкіру з живого)
або краще не треба
принаймні не так вражаюче.
Краще ставити бар'єр
між собою і речами
які можуть бути жахливими
як життя.
Не ходи по кругу цілий день
думаючи про життя -
роблячи так, ставиш бар'єр
між собою і його митями.
Тобі потрібні ці миті
щоб ти міг бути присутнім в них,
і мені потрібно, щоб ти в них був зі мною
бо я вважаю світ нашим
і містичні барикади
які роблять це можливим.
Але ти кажеш
"Спочатку ти пропонуєш прибрати бар'єр
а потім не прибирати".
Так, тому що це
два різні бар'єри,
один бар'єр проти життя
інший бар'єр проти того, щоб бути живим.
Бути живим це добре, життя це погано.
"Отже, як щодо бути мертвим?
Це погано?
А як щодо неба?"
Я не задумуюся як бути мертвим
тому що я не можу пам'ятати як це,
але я знаю
що це страшно і радісно бути частиною небес
і не відомо, це яка з твоїх частин.
Якщо ти не думаєш про це,
лише за умови що ти не думаєш про це,
в такому разі
ти знаходиш себе, дивлячись угору і кажеш
"Це найсмачніший кукурузний коржик, який я коли-небудь їв."
Услід за цим позіхаєш наприкінці довгого і насиченого дня,
все затихає і радує
всередині свідомості оточеної ніччю
в якій знаки оклику перетворюються в єдину крапку.
Ron Padgett The World of Us
Who was the first person to say
“I think the world of you”
and how did he or she come up with it?
It’s the kind of thing
one ascribes to a god
or a great philosopher
or a lunatic
on a good day. Now
it’s a cliché
because we can’t think it,
we can only hear ourselves saying it.
There are a lot of things we can’t think
or don’t want to. It’s hard
for example
to think of skin as an organ
—an organ is a kidney or a musical instrument
or even a publication—
but ask any doctor
and the doctor will say
“Yes, the skin is an organ.”
Imagine having that organ removed
(being skinned alive)
or rather don’t
at least not too vividly.
It’s better to keep a barrier
between oneself and things
that can be horrendous
like life.
Don’t go around all day
thinking about life—
doing so will raise a barrier
between you and its instants.
You need those instants
so you can be in them,
and I need you to be in them with me
for I think the world of us
and the mysterious barricades
that make it possible.
But you say
“First you say to raise a barrier
and then not to.”
Yes, because these
are two different barriers,
one a barrier against life,
the other a barrier against being alive.
Being alive is good, life is bad.
“So, what about being dead?
Is that bad?
And what about heaven?”
I don’t know about being dead
because I can’t remember what it was like,
but I do know
that it is awful and amusing to be part heaven
and not know which part of you it is.
Unless you don’t think about it,
in which case
you find yourself looking up and saying
“That is the best cornbread I’ve ever eaten.”
Along with it comes a yawn at the end of a long and satisfying day,
everything quiet and thrilling
inside a consciousness surrounded by a night
in which exclamation marks are flying toward a single point.
