Яка ж вона чудова - панна Осінь!
Поважна! У яскравому шитті!
Вінок з калини носить на волоссі,
На ніжках - черевички золоті.
До неба жовтобарвні очі зносить,
Як сонце лиже лик промінням їй.
А коли ріже вітер його, просить
Щоб кинув хмарам хижий норов свій.
Йде лісом, полем, селами, містами,
Висушує траву й усякий лист -
Торкає їх руками і устами,
Є в неї чималий до цього хист.
Осінь чудова, вірш теж
