По небу хмари деінде неначе на плаву та в той же час, зненацька ніби на якісь миті завмирають.Сонячне проміння досягає відблиском вдалину, нині світанок, як з постаменту проганяє.Окраса кольорів змушено змішалась, відходила на захід сонця. Там, ще не в стані пробудитися все довкола.
Дачний будинок приймав вітання ранку. Небесне світило, то ближче, то далеко,випромінювало округу. В кімнаті тиша, ніби все ще бачить сни та це лише на перший погляд. Через білі шовкові фіранки золоті промінці досягло мети, лягли на обличчя Олі.
Дівчинка декілька раз відмахнулася рукою,
-Ото нав’язалися, гірше мух, правда не гризуть а гріють але ж не дають спати.
Терпець урвався,різко піднялася, з ліжка спустила ноги. Щойно спало на думку, ще ж ніби рано, мами не чути,мабуть солодко спить. А чому і ні?!Он вчора ввечері ми так довго купалися в ставку,що я навіть пожартувала,що ми з нею, як риби.Вона голосно сміялась, той сміх летів до верху, а потім , його звук раптово топився у воді. Я і про це сказала мамі,вона ж мило всміхалася і вкотре мене назвала мрійницею. Та то ж добре, помітила про себе і тихо вийшла з будинку.
Оля, як початківець малювання, своїми синіми оченятами ніби фотографувала все те, що бачила.Весела, добродушна дівчина, в свої шістнадцять років знаходила себе у спілкуванні з фарбами.В основному масляні фарби збуджували її душевні почуття, сприйняття краси і звабливості до навколишнього світу.Дев’ять років,як дев’ять кроків минули швидко,лякав десятий клас, що далі? Правда, маючи друзів, щире спілкування відволікає від думок. Інколи хтось із хлопців жартома скаже,
-Ой, Олю, цей кирпатий носик із ледь помітним ластовинням та твої жарти, хіба можна забути, як навіть і кожен вже піде своєю дорогою.
Вона ж за словом у кишеню не полізе,
-То мене так сонечко любить, від нього маю подарунок, під його захистом.
Серпневий ранок багатий на сріблі, золоті роси. Веселковим намистом переливаються, ще зелені трави під захистом посадки.
-Хе, ой , я ж босоніж… та нічого, це ж не вперше.
Розставляє руки, бігла, торкалася кущів чорниці та струнких по пояс молодих кленів
-О, я, як пташка лечу. Гей братики, прокидайтеся. Мене сонечко розбудило і вам пора. А то бач, заховалися під старими шовковицями та серед темних, наче сердитих, як хмарна нічка, стовбурів грабів. А я здається виспалася, - мугикала під ніс.
Порушивши тишу посадки, що тягнулася від дачних будинків до ставу, нарешті зупинилася. В її очах блиск радості і щастя,
-Як добре тут, всього двадцять кілометрів від містечка, не чути ні звуків сирен, ні літаків. Ось так би жити, як раніше. І щоб мій любий братик Максим повернувся з війни.
Раптом відчула легкий біль, ступню обволокло павутиння, в ньому декілька зовсім молодих гілочок малини вп’ялися в тіло. Швидко рукою, відчепила на ходу, зробила кілька кроків вперед. Зачарована видом зупинилася.
Ранок дозволив сонцю з’явитися у всій його красі. Воно наче всміхалося до неї. І в той же час, його проміння плавало по поверхні води, то за мить топилось у ній. Її погляд блукав над водою, вже зупинився, вражена неймовірно красивою картиною. Це ближче до берега, в цьому місці був обрив, у воді побачила високі водорості. По них кисневі кульки, як намистини у сні та враз зграйка мальків порушила їх спокій і кульки піднімалися вверх і зникали. На їх місті з’являлися нові, правда вже трохи менші за розміром.
Цікавість збентежила молоду душу, не могла відвести погляд.
-О-о-о… підводне життя таке тихе, цікаве,- сказала тихо.
Глибокий вдих, її голос порушив цю казкову тишу,
-Доброго ранку! Я Оля!-скільки мала сили вигукнула вона.
-Оля…Оля…ля…, -рознеслося по всій окрузі. Наче все стрепенулося. З переляку дві жаби кинулися у воду, вмить у мутній воді плавали балухаті чотири ока, ніби чогось чекали, що буде далі.
-Ой, чудасія, які кумедні,наче чотири мінливі кульки на поверхні води.
Привернув увагу і шелест листя зі сторони чагарника, і зілля. Зовсім близько з’явився чорногуз. Демонстративно стояв на одній нозі, другу потягнув і з нею ж розправив крило. Її обличчя вкрила мила усмішка.
-Ого! Та ти ж велетень, красень.
Від несподіванки, в цей час тільки й могла сказати.Та вчасно думка- Мені б з тобою сфотографуватися та викласти в ютуб своїм однокласникам.
Чорногуз не злякався, але йому така компанія не до вподоби і він зник поміж зіллям.
В цей час, принаймні їй так здалося, прокинувся став. І вітерець, напевно той, що відпочивав у темному чагарнику і світло зеленому зіллі, торкався води. Ледь-ледь помітні хвилі злегка бризкали водою на піщаний берег. А далі, по ставу, де-не-де плескається риба, малі і більші круги переливаються веселкою і губляться по воді. Їх доганяють краплі, що здійнялися вище,
-О! Ніби в наздоганялки граються. Яка краса! –вирвалося з її вуст.
Примружила очі, здалося край берега навпроти,човен повільно розрізає водяне полотно.Пливе в її напрямку, на ньому силует чоловіка.
-О, яка буде чудова картина, прошепотіла ледь чутно,-Це мій братик, повертається з війни, якби ж не забути цю уяву.
Відчула гучне серцебиття,
-Якби ж повернувся - дай Боже!
Голос мами повернув до реального життя,
-Олю!Олю!
-О!Замріялася, пора йти.
Поверталася в будинок…мій порив до земної краси, на жаль, закінчився.
Зараз приїде електричка і галасливі відпочивальники заполонять цей прекрасний світ.
Вона в будинку… мама трохи сердито,
-Ой, доню - доню, одягнена лише в нижній білизні, не сором?
-Тю !Ми ж тут одні залишилися на ночівлю. Всі відпочивальники, рибалки, вчора по дамбі довгим рядком відправилися на станцію, я бачила. Ну, ще залишився ставок, жаби, риби, чорногуз, якого бачила. Доречі, а тато з відрядження тільки завтра приїде, кого соромитися і що тут такого?Ой стільки всього я бачила!
-Гаразд, присядь, поснідай.
Оля виделкою відривала маленькі шматки омлета і відправляла в рот.Не поспішала, адже треба було про все побачене розповісти мамі.
Закінчуючи свою розповідь підкреслила,
-Мамо та водичка, що веселкою переливається і той човен мене надихають написати картину.
-Ой-ой картину, щось не віриться.
-А що на річці човен, а в ньому наш Максимко, теж не віриться?
-Це доню, напевно казка, їм там, наразі дуже важко.
-Мамо, але ж казки теж беруться з життя.
Гаразд, моя фея- мрійниця поснідала, запий чаєм.
-Дякую! А де мій мольберт, фарби?
-Як завжди в машині!- мати дивилася вслід доні, як добре, хай мріє про краще, дай Боже , щоби все збулося!
07.09.2024 р
ID:
1021769
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.09.2024 12:12:17
© дата внесення змiн: 10.09.2024 10:06:29
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
