Ти став мені рідним, як місто, в якому родилась,
В якому росла я, в якому душа моя милась
У співі птахів, у настоях ромашки та м’яти.
За роки, що крайні, ти став мені більше, як братом.
І дня не минає, в якому б тебе не згадала,
В якому б рушник веселковий тобі не подала.
Лиш сон подолаю, новину про тебе шукаю,
Лягаю у ліжко – портрет до грудей притискаю.
І хай ти далеко, а близько – то завжди на людях,
Я чую думки твої, серцебиття твоє в грудях.
Кохаю тебе – чисто, світло і тепло, без муки.
Рятує мене це чуття в час війни від розпуки.
