Бачиш,
твоєю душею розпалили багаття
Займисте багаття чужої душі
Горіло нестримно, мов щире прокляття
Невмовкно гриміло, мов грози весни
Твоєю душею стелили дороги
І йшли нею гордо, простелена ж путь
Твоєю душею лишали пороги
Губити ім'я твоє і всю твою суть
Хтось був серед них, хто означив кохання?
Хто серед них обміняв гонор свій
На погляд твій, наче причастя
Шаленства й безмежності мрій
Таких не було серед маси обіймів
Серед тисяч цілунків, таких не знайшлось...
Шукати душі своєї рятунків,
Не пізно?
Вогнем у душі зайнялось...
Чудова лірика! 
