Я сьогодні щосили прошу: опустіть мені вії!
Вже не можу дивитись на цю закарбовану мить.
Пам'ятаєте, люди, мене, легендарного Вія?
А про вії свої я казав навпаки: підніміть!
Все зруйноване. Мертве. Зламався колишній маяк.
Я сьогодні щосили прошу: опустіть мені вії!
Упирі - вже не в моді. Безсилим стає вурдалак,
І мене перевершили підлі й брудні лиходії.
Ну нехай навіть чорну, але навіть я мав надію!
В абсолютній безбарвності вашій - не той в мене хист!
Я сьогодні щосили прошу: опустіть мені вії!
Бо накреслене крейдою коло вже втратило зміст.
У кривавих сторіччях я бачив вас, люди, наскрізь!
Але досі не знаю: сумую? Чи щиро радію?
Та до вас, кровожерливі злодії, ще не доріс!
Я сьогодні щосили прошу: опустіть мені вії!