Чотири відтинки простору –
Праворуч, ліворуч
Вгору і вниз
Звужують моє світобачення
Досвідом напівпорожніх полиць
Звужують лиш до світанку із хмарами,
З їхнім скупченням сонця раннього.
Звужують до розуміння дня.
З криком дітей за склом,
З шумом птахів у небі.
Звузивши простір до небачених розмірів
Я отримую все,
Зафіксовую в мозкові.
Моє лице
Як виходить за рамки дозволу
Огортає повітря
Шкіру –мурахи,
Що повзають від легенького подиху вітру свободи
І я дихаю ним,
Легені свої наповнюю
Запахом неба, дощів, зелені,
Привітом з далеких країв.
Я з’єдналася з простором
І мене тут нема
Залишилась коробка вікна –
Лише дерево й скло
Вічне бачення нового дня.
