Я упіймала величезну рибу
і залишила за човном
наполовину над водою
з гачком, що вп’явся їй в губу.
Вона вже не боролася.
Вона вже зовсім не боролася.
Вона повисла, стогнучи всім тілом,
знесилена, велична
і буденна. Місцями
звисали клапті її бронзової шкіри
подібно до старих шпалер,
і їхній темно-бронзовий узор
був схожий на шпалери:
подібні до троянд розквітлих
плями, нанесені роками.
Її вкривало ластовиння черепашок,
дрібні розетки вапняку,
й ураження
дрібними морськими вошами,
а знизу звисали
дві чи три ганчірки зелених водорослів.
В той час як її зябра хапали
жахливий кисень –
ці зябра наполохані,
холодні і крихкі від крові,
які безжально можна вирізати -
я уявляла пружну білу м'якоть
ущільнену в пластини,
великі кості і маленькі кісточки,
її хвилюючі червоні й чорні
блискучі нутрощі
й рожевий плавальний міхур,
подібний до півонії.
Я задивлялася у її очі,
що були значно більші за мої,
але бездумні і жовтаві,
встилала і тримала райдужку
тьмяна фольга,
яка виднілася крізь лінзи
рогівки, подряпаної і старої.
Вони ледь рухалися й не
відповідали на мій погляд.
- Це було більше схоже з реакцією
об’єкта на дотик світла.
Я милувалася її похмурим видом,
механікою щелеп,
і враз помітила,
що з нижньої губи –
якщо ви можете назвати це губою,
безжально, грубо, наче зброя,
звисали п’ять старих обривків волосіні,
або чотири й п’ята головна
з котушкою, закріпленою міцно,
всі п’ять з великими гачками,
які вросли надійно в рот.
Зелена волосінь з обтріпаним кінцем
у місці її обриву, дві товщі волосіні
і тонша чорна нитка
ще кучерявились від натягу й розриву,
коли вона зірвалася і геть пішла.
Немов медалі з орденськими стрічками
хиталися і майоріли
п’ять кучерявих борід премудрості
що волоклися за її нижньою болящою губою.
Я дивилася й дивилася,
й наповнювала перемога
взятий в оренду човник ,
аж від калюжі в трюмі
до веселкових масляних розводів
навколо вкритого іржею двигуна,
до ржавого червоного відра,
розсохлої від сонця лавки,
уключин в їхніх гніздах,
бортів – аж доки все не стало
веселкою, веселкою, веселкою!
Я відпустила рибу.
Elizabeth Bishop The Fish
I caught a tremendous fish
and held him beside the boat
half out of water, with my hook
fast in a corner of his mouth.
He didn't fight.
He hadn't fought at all.
He hung a grunting weight,
battered and venerable
and homely. Here and there
his brown skin hung in strips
like ancient wallpaper,
and its pattern of darker brown
was like wallpaper:
shapes like full-blown roses
stained and lost through age.
He was speckled with barnacles,
fine rosettes of lime,
and infested
with tiny white sea-lice,
and underneath two or three
rags of green weed hung down.
While his gills were breathing in
the terrible oxygen
- the frightening gills,
fresh and crisp with blood,
that can cut so badly-
I thought of the coarse white flesh
packed in like feathers,
the big bones and the little bones,
the dramatic reds and blacks
of his shiny entrails,
and the pink swim-bladder
like a big peony.
I looked into his eyes
which were far larger than mine
but shallower, and yellowed,
the irises backed and packed
with tarnished tinfoil
seen through the lenses
of old scratched isinglass.
They shifted a little, but not
to return my stare.
- It was more like the tipping
of an object toward the light.
I admired his sullen face,
the mechanism of his jaw,
and then I saw
that from his lower lip
- if you could call it a lip
grim, wet, and weaponlike,
hung five old pieces of fish-line,
or four and a wire leader
with the swivel still attached,
with all their five big hooks
grown firmly in his mouth.
A green line, frayed at the end
where he broke it, two heavier lines,
and a fine black thread
still crimped from the strain and snap
when it broke and he got away.
Like medals with their ribbons
frayed and wavering,
a five-haired beard of wisdom
trailing from his aching jaw.
I stared and stared
and victory filled up
the little rented boat,
from the pool of bilge
where oil had spread a rainbow
around the rusted engine
to the bailer rusted orange,
the sun-cracked thwarts,
the oarlocks on their strings,
the gunnels- until everything
was rainbow, rainbow, rainbow!
And I let the fish go.
ID:
1008427
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.03.2024 16:53:44
© дата внесення змiн: 14.03.2024 16:53:44
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
