Частина друга: Циганка
Сцена перша
Розвалена халабуда біля підніжжя гори у Біскаї. У глибині, відкрите зі всіх сторін, горить велике вогнище. Світанок. Біля вогнища сидить Азучена. Поруч із нею на сіннику лежить Манріко, загорнутий у плащ. Біля його ніг лежить шолом, у руках меч, на який він уп’яв свій нерухомий погляд. Ватага циган розбрелася довкола.
Азучена, Манріко, старий циган, цигани.
ЦИГАНИ
Гляньте! Всі темні нічні покрови
небесний звід неосяжний знімає,
наче вдовиця, що світлі обнови
замість убрання журного вдягає.
До праці! До праці! Молот… подайте!
(Всі беруться за знаряддя. Під розмірені удари молотків
по ковадлах, то чоловіки, то жінки, і нарешті всі разом,
співають)
Хто для циган робить радісні ранки?
(Хто для циган робить радісні ранки?
Хто? Хто? Радісні ранки.
Хто для циган робить радісні ранки?)
Юні циганки!
ЧОЛОВІКИ
(до жінок, призупиняючи роботу)
Трохи налийте, відвагу й силу
дух і тіло із питва вбирає.
(жінки наливають вино у незграбні бокали)
ЖІНКИ
(разом)
О! Гляньте, гляньте, як сонце миле
ясно у ваших бокалах сіяє!
ЧОЛОВІКИ
(разом)
О! Гляньте, гляньте, як сонце миле
ясно у наших бокалах сіяє!
ВСІ
До праці.. праці!
Хто для циган робить радісні ранки?
Хто для циган робить радісні ранки?
Хто? Хто? Радісні ранки.
Юні циганки! Юні циганки! Юні циганки!
АЗУЧЕНА
(співає, цигани обступають її)
Полум’я тріскає! Юрба поривчаста
мчить до багаття! Лиця щасливі!
Радісні крики всюди розлітаються.
В гурті харцизів – жінка тремтлива!
Зловісно сяє на лицях їх лихих
вогонь понурий, що лине (що лине) увись!
(Що лине ввись)!
Полум’я тріскає! Жертва зближається,
в чорне одягнута, боса й безсила!
Крики безжальні там смерті носяться,
вторить луна їм від схилу до схилу!
Зловісно сяє на лицях їх лихих
вогонь понурий, що лине (що лине) увись!
(Що лине ввись)!
ЦИГАНИ
Пісня твоя сумна!
АЗУЧЕНА
Сумна так само,
як і та жахлива драма,
що взяла сюжет я з неї.
(повертає голову у бік Манріко і тихо бурмоче)
За мене мсти! За мене мсти!
МАНРІКО
(Слова загадкові знов!)
СТАРИЙ ЦИГАН
Вже видно, побратими!
Добути хліб пора! Вперед,
спускаймося до садиб сусідніх!
ЦИГАНИ
Ходімо!
(вони швидко кладуть свої інструменти в сумки і стрімко спускаються вниз по схилу. Час від часу, все з більшої відстані, чути їхню пісню)
Хто для циган робить радісні ранки?
Хто для циган робить радісні ранки?
Хто? Хто? Радісні ранки.
Хто для циган робить радісні ранки?
Юні циганки! Юні циганки!
Хто для циган робить радісні ранки?
Хто для циган робить радісні ранки?
Хто? Хто? Радісні ранки.
Юні циганки! Юні циганки! Юні циганки!
МАНРІКО
(піднімається)
Ми самі тут! Повідай
ту історію скорбну.
АЗУЧЕНА
Ти що, не знаєш її?
Що ж, мій юначе, прагнення
марнославні десь тебе
вдаль зманили!.. Історія про ранню
смерть бабусі. Гордий Граф останню
у чарах звинуватив. Що зчарувала
сина його малого. Спалена була там,
де вогонь цей палає!
МАНРІКО
(відсуваючись з жахом від вогню)
Ах, бідолашна!
АЗУЧЕНА
Тягнули її в оковах туди, де вогнище палало.
Із сином на руках я, плачучи, вслід ступала…
Даремно до неї доступ я прагнула там пробити,
Даремно бідна спинялась, щоб нас благословити,
бо, з бридкими словами, її пхали залізом
на вогнище розпалене страшні головорізи!
І крикнула востаннє: «За мене ти помстись!»
Цей крик відлунням вічним у серці цім (у серці цім)
звучить.
МАНРІКО
І ти помстилась?
АЗУЧЕНА
Я сина графського там схопила
і принесла з собою… багаття
уже горіло.
МАНРІКО
(з жахом)
Багаття!... о, жах… невже ти?..
АЗУЧЕНА
Плачу дитя наробило…
Я відчула, що тим плачем серце моє розбило!
Та раптом, слабким поривом, як сон, з’явились мари, –
згубливі видіння, загрозливі почвари!
Убивці!.. І катування!.. З лицем безкровним мати,
боса… обдерта!.. могла лиш (могла лиш) могла лиш з плачем кричати:
«Мене помсти!» Судомно я руку простягнула
й дитину в той вогонь очманіло заштовхнула…
Щезло маріння смертне… зникла страшна картина…
Лиш полум’я жахнуло і облягло дитину!..
Й тут біля себе бачу, ще млява від знемоги,
я сина графа злого!
МАНРІКО
Ах! Що кажеш?
АЗУЧЕНА
Свого там сина,..
МАНРІКО
Ах!
АЗУЧЕНА
…там сина я спалила!
МАНРІКО
Жах який!
АЗУЧЕНА
Ах!
МАНРІКО
Жах який!
Ах! Жах який!
АЗУЧЕНА
Я сина, я сина!
Свого там сина, свого там сина
я спалила!
МАНРІКО
О, жах!
Жах який!
АЗУЧЕНА
Я чую знов – встає волосся мені на голові
(на голові, на голові)!
(Азучена падає змучена на своєму сидінні. Манріко німіє, вражений жахом і подивом. Мить безмовності.)
МАНРІКО
Не син тобі я? Тож хто насправді?
Тоді хто?
АЗУЧЕНА
(занепокоєно намагається виправити
мимовільну помилку)
Ти син для мене!
МАНРІКО
А ти ж сказала…
АЗУЧЕНА
Ах!.. Може…
Ти ж знаєш! Коли в думках живе та страшна подія,
непояснимий дух вкладає
до уст моїх слова безглузді… Мати,
ласкава мати я була для тебе.
МАНРІКО
Не заперечу!
АЗУЧЕНА
Що ще живий – моя це
заслуга! Вночі на поле битви там
біля Пелілли, (всі казали,
що ти загинув), прийшла я,
щоб тебе поховати! Там стихало
твоє дихання слабке! У грудях
його моя любов тримала! І в тій же
ніжній турботі усі твої я рани зціляла!
MANRICO
(з лицарською гордістю)
Я зазнав їх в день фатальний.
Всі тут вони, у грудях!
Лиш я із сотень тих, що бігли,
повернувся лицем до супостата!
Лихий ді Луна напав на мене
із загоном, – упав я!
Та я упав незламним!
АЗУЧЕНА
Ось нагорода
за день, коли тобою
мерзенний у двобою
ощаджений був! І що за дивна
милість так засліпила?
МАНРІКО
Ах, мамо! Й собі сказати несила!
АЗУЧЕНА
Милість чудна!
(Милість чудна!)
МАНРІКО
Він не стримав мій випад жорстокий
і на землю упав, як підтятий.
Замахнувся над ним я високо,
щоб удар йому (удар йому) завдати,
як відразу (як відразу) дивна сила
ось цю руку (ось цю руку) зупинила.
В ту ж хвилину дошкульний холод
мною там оволодів
і незбагненний з неба голос
(незбагненний з неба голос)
«Не вбивай!» – мені велів!
АЗУЧЕНА
До душі, котра убога,
не промовить небо й слова!
(Не промовить небо і слова!)
Ах! Якщо для тебе злого
доля дасть у руки знову,
(доля дасть у руки знову)
сповни, о сину, вирок божий,
сповни, моя хай рада поможе!
(разом)
По руків’я гостре лезо
буде вбите в серце зле!
(Буде вбите в серце зле!
По руків’я гостре лезо, гостре лезо,
буде вбите в серце злого,
буде вбите у серце зле.
По руків’я гостре лезо, гостре лезо,
буде вбите в серце злого,
буде вбите у серце зле,
вбите в серце зле. Так!
Буде вбите в серце злого,
буде вбите у серце зле.)
МАНРІКО
(разом)
Так, клянуся, що це лезо
проштрикне там серце злого.
(Проштрикне там серце зле.
Так, клянуся, що це лезо
проштрикне там серце злого,
проштрикне там серце зле,
отам серце зле.
Так! Проштрикне там серце зле,
проштрикне там серце зле.)
(чути протяжний звук рога)
Гонця, як звично, Руїз мені шле… певно…
(він також дує в ріг, що вісить у нього через плече)
АЗУЧЕНА
За мене мсти!
(залишається зосередженою, майже не усвідомлюючи того,
що відбувається)
(входить гонець)
ID:
1002319
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 04.01.2024 23:21:03
© дата внесення змiн: 11.02.2024 17:05:29
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
